Є книги для певного настрою. Є – для певного часу доби. Сьогодні мова піде про книги «нічні».

«Книга вигаданих неістот» Євгена Ліра й Кшисі Федорович, «Пісні тіней і порожнечі» поетів українських двадцятих, зібрані тим самим Євгеном Ліром, вийшли у «Домі Химер» – молодому видавництві, що спеціалізується на «темній» літературі. «Темними» у найкращому сенсі слова є й ці книги.

«Книга вигаданих неістот», означена як «спекулятивна енциклопедія», – путівник Краєм Снів, довідник з онейронавтики, бестіарій не-істот, що причаїлися в глибинах несвідомого, компендіум зі снознавства і сновидства…. Якщо простіше – фантазійний (не плутати з фентезійним!) нон-фікшн, який розповідає про місця та персонажів світу снів. В якому переплавилися культурологія, психоаналіз, міфологія, література та авторська уява. В якому ви можете впізнати якісь зі своїх снів… чи ж образи якого прийдуть до вас у снах нових. Чимало посприяти тут можуть образи візуальні – себто малюнки Нати Фріден, яку сміливо можна назвати третьою співавторкою проекту. 

І, нарешті, – та вельми важливо – це просто хороший літературний текст. Досить вдало замаскований під наук-поп, що не заважає отримувати від нього «просто» читацьку насолоду.

«Пісні тіней і порожнечі» є ще одним доказом того, що «Помпеї» «наших двадцятих» ще розкопувати й розкопувати. Мабуть, «готична» поезія – не те, з чим асоціюються Богдан-Ігор Антонич, Михайль Семенко чи Олена Теліга, а проте їхній спадок значно розмаїтіший, ніж може подуматися широкому загалу. Тут – не лише революція, голод, сніг і смерть, а й алхімія, подвійне самогубство закоханих, давні храми, зрештою, kosmos. Виписані, повторюся, рядом потужних майстрів української літератури першої половини короткого й страшного, «залізного» ХХ століття. Залізо можна почути і в їхніх рядках, хоча багато більше тут «архітектури мрії» замків, мурів, храмів. Моря-океану. І, природно, ночі – в кого жорстокої, в кого гіркої, а в кого й п’янкої. Людина, що не любить книжок без передмови й приміток (яко аз грішна), оцінить вступне слово та короткі нариси про авторів (тексти Євгена Ліра), досить короткі, щоб не знудитися, і досить ємні, щоб зрозуміти, про що мова. Є тут і портрети поетів, також роботи Нати Фріден.

І, нарешті, трохи про самі книги. Не про вміст, а про саме тіло книги. Так, «тілесність» книги звучить як певний оксюморон… хоча тим, хто любить книгу паперову (або, як казав один знайомий, «аналогову»), не треба пояснювати важливість книжкового запаху, текстури і фактури обкладинки та навіть сторінки. Не кажучи вже про оформлення.

Обидві книжки своїм зовнішнім виглядом завдячують Владу Сорду – так, він не лише поет і видавець, а й талановитий книжковий дизайнер. Кожне видання є окремим маленьким універсумом. «Книга…» – гра темно-зеленого із золотом на обкладинці, середина ж, окрім графіки Нати Фріден, може похвалитися стильними шрифтами, буквицями, орнаментами рамками заголовків – без зайвини, що також важливо. Папір приємний для ока і дотику – так, щоб читач почувався «у ній» затишно і з тим більшою легкістю пірнув у текст.

«Пісні…» одягнуті в обкладинку «інфернальних» червоно-чорних тонів, з Офіоном, що обвиває світове яйце. Вона ніби одразу промовляє, що тіні тут породжують полум’я, а порожнеча вагітна новим світом. Відчуття «космосу» – світу думки, культури абощо – лишає й оформлення сторінок. У передмові згадано, що лягло в їхню основу, а проте кожне зображення потребує довгого розглядання, навіть дешифрування… без обіцянки, що у підсумку все в ньому вдасться зчитати. Десь так, як у самих літературних текстах. Білі літери на темному тлі не для кожного будуть зручними – проте і ця книга не з тих, що їх «ковтають». Прочитати вірш, обдумати його, подивитися зображення, наповнити його своїми сенсами – це повільне читання, повільне занурення до української культурної «Атлантиди». І ще – тут немає сторінок. Не дуже зручно в для орієнтації читача… але, власне, читач і мусить почуватися тут дезорієнтованим. Нарешті, на глянцевому папері дуже любить танцювати світло від лампи/свічки/каміна/тощо. Нагадуючи, що читаєте ви спокійної, задумливої ночі.

Бо де ж серед метушливого дня викроїти годинку для вдумливого читання?   

Огляд на інше видання «Дому Химер» – «Безодню» Влада Сорда – за посиланням:

https://kinovisia.blogspot.com/2021/04/blog-post_10.html