У 1921 році нарком іноземних справ Дмитро Мануїльський пропонує молодому службовцеві Олександру Довженку дипломатичну роботу. Сам майбутній кінорежисер (який ще про це не знає) хоче отримати мистецьку освіту – цікаво, що архітектурну – тож його «підкуповують» можливістю здобути її за кордоном. Як Довженко згодом напише в «Автобіографії», Наркомпрос, дізнавшися про його любов до живопису, спеціально рекомендував його на роботу тодішньому представнику УСРР у Польській республіці Олександру Шумському, якраз із тим, щоб обдарований молодик використав поїздку за кордон для навчання мистецтву. Дипломатичною роботою Довженко займається неохоче і, щойно отримавшиможливість, кидає її1. Спочатку працює в Польщі, а потім, у лютому 1922 року, його переводять у Генеральне консульство в Берліні2 на посаду секретаря – посада менша, зате за три-чотири місяці він здобуває стипендію від Наркомпросу і починає навчатися в приватній художній школі, з тим, щоб потім вступити в академію мистецтв у Берліні й Парижі3. В автобіографії Довженко пише, що звільнився зі служби; за дослідженням Василя Марочка, влітку 1922 року в Харкові ЦК КП(б)У прийняв рішення про таку собі заміну дипкорпусу, ймовірно, для заміни в Берлінській місії боротьбистів комуністами. Але Довженку на його прохання дозволили лишитися в Берліні для навчання мистецтву4.
Як бачимо, принаймні зовні це історія – просто-таки зразок мобільності. Колишній петлюрівець отримує дипломатичну посаду, без жодних зусиль, більше того, йому її пропонують – а після він отримує змогу навчатися мистецтву за кордоном і навіть планує вступ в академію. Щоправда, це вікно можливостей закривається досить швидко, – але дух «наших 1920-х» з їх динамічністю і відкритістю до нових досвідів цілком передає. Дипломатичну кар’єру Довженка пов’язують із впливом боротьбистів, у т. ч. О. Шумського5.
У берлінський період Довженко вступає в тісний контакт із мистецькими колами, причому не лише німецькими. Зокрема, знайомиться з Олександром Архипенком, товаришує з Миколою Глущенком. За спогадами художника, Довженко часто приходив до нього в майстерню, засиджувався допізна. Спочатку спостерігав – а потім і сам став малювати. Постійно вивчав теорію й практику живопису, працював над самовдосконаленням6…
Німецький кінознавець Георг-Йоахім Шлегель, якому належить досить детальна розвідка про перебування Довженка в Берліні, перераховує мистецькі заклади й об’єднання, де майбутній класик кіно здобуває знання: Державна найвища школа мистецтв під керівництвом професора Артура Кампфа, майстерня Ханса Балушека, що також допоміг йому влаштуватися вільним слухачем в берлінську Академію мистецтв. Був Довженко вільним слухачем і у Flora-Komplex у Шарлотенбурзі (частина будинку колишнього Королівського інституту живопису на склі), що позначиться на флористичних мотивах у його кінотворчості. Він активно спілкується з митцями: бере участь у дискусіях об’єднання Kunstlerhilfe, відвідує художні виставки, знайомиться з Генріхом Цілле, Кете Кольвіц, Отто Наґелем, товаришує з Георгом Гроссом. Сам бере участь у виставках студентів художніх шкіл; тут на нього звертає увагу професор Державної найвищої школи образотворчих мистецтв Герхард Янеш і рекомендує його відомій галереї Casper (на Курфюрстендамм, де тоді жив і Довженко). Янеш допомагає йому влаштуватися в школу експресіоніста Віллі Єккеля, живописця й графіка7. Останній, до речі, брав участь у Першій світовій війні, побував на території росії і трохи говорив російською мовою8. На початку війни встиг видати антивоєнну серію літографій «Memento mori», яка, цілком можливо, позначилася на Довженковому «Арсеналі». За словами Альфреда Крауца, який, власне, і дослідив, що саме Єккель був учителем Довженка, у творчості художника є кілька виразних мотивів, що згодом простежуватимуться в довженківському кіно: людина серед природи, пейзажні мотиви із сонцем і веселкою як мотивом миру й родючості, образи дідів, батальні картини, портрети9.
З’являються в Довженка й театральні та кінематографічні зв’язки: наприклад, на одній з виставок Гросс познайомив його з Гансом Клерінгом, актором трупи Kolonne Links, котрий згодом емігрує в СРСР і, до речі, зніметься в «Щорсі»10. Довженко заводить контакти з популярним кінорежисером Ернстом Любічем, котрий знайомить його із Фріцом Лангом, Георгом Вільгельмом Пабстом, Фрідріхом Мурнау, Емілем Яннінгсом, Паулем Вегенером, Полою Негрі… Довженко – частий гість в помешканні Асти Нільсен, чиїм чоловіком був ще один відомий актор – полтавчанин Григорій Хмара11.
У липні 1923 року повертається до Харкова. Як напише Юрій Яновський в своєму «В листопаді»: «З Берліну мій друг привіз спокійні манери великого міста і трошки на сивини на скронях». Повернеться туди Довженко вже через кілька років, як гість і в статусі одного з провідних радянських кінорежисерів. Приїздить у червні 1929-го, коли на українській радянській промисловій виставці демонструються його «Звенигора» й «Арсенал». Правда, тоді не обійшлося без неприємностей: у ті часи стосунки з авторським правом були куди вільнішими, і перемонтування прокатниками куплених кінокартин було звичною справою. У випадку з Довженком прокатна компанія «Прометеус», пов’язана з комуністичними колами, з комерційних міркувань змонтувала з фільмів один, не зваживши на протести режисера. За рік, у липні 1930 року, Довженко знову навідався до Берліна. Цього разу показували «Землю», і знову зі скандалом – цього разу ідеологічного плану. Через позицію члена берлінської цензурної комісії прелата Вінкена фільм як такий, що ображає почуття віруючих, одержав дозвіл лише на обмежений показ. Його могло подивитися «вузьке коло осіб», що «мали спеціальну перепустку представників кіноіндустрії, кінопреси і щоденної преси». У цьому колі 4 липня в кінотеатрі «Марморхауз» на Курфюрстендамі і відбулася прем’єра. Довженко у своєму виступі поскаржився на цензуру і поділився власним баченням еволюції простору в кіно – поглибленням перспективи (цілком ренесансний образ!); після поділиться творчими ідеями у спеціальних статтях, передусім для «Рейхсфільмблату»12. Щодо берлінської критики – та із захопленням прийняла фільм і засудила клерикальну цензуру. Згодом, вже в листопаді, Німецька ліга незалежного кіно таки домоглася права на показ «Землі» – з купюрами для дитячої аудиторії і без купюр для дорослої13.
Берлінський період – це не лише навчання, це й входження Довженка в західноєвропейський культурний контекст. «Нібелунги» Фріца Ланга з їхнім монументалізмом цілком могли позначитися на «Звенигорі», а вже «Арсенал» створено за канонами експресіонізму – як за світовідчуттям, так і за мистецькою мовою14. Безпосередні перегуки з німецьким образотворчим мистецтвом, передусім з експресіонізмом, знаходять у його фільмах: знаменита сцена з отруєним газами солдатом з «Арсеналу» нагадує графіку Георга Гросса, кадр з матір’ю і дитиною – Кете Кольвіц15. Дослідниця Джулія Саттон-Маттокс, зокрема, детально дослідила покликання в «Арсеналі» на серії «Повстання ткачів» Кольвіц (1897) і «Memento 1914/1915» Єкеля (1915), а також на твори Франціско Гойї й Отто Дікса16.
Як бачимо, Олександр Петрович був не лише великим українцем, а й великим європейцем. «Берлінський» період його життя, яким би нетривалим не був, став для нього правдивою мистецькою – і загалом культурною – школою. Якими були б «Звенигора», «Арсенал», навіть «Земля» без цих коротких півтора року в одній зі світових культурних метрополій? Хто зна, хто зна…
А за кілька десятиліть Довженко повернеться до Берліна знову – вже в символічному вимірі. Про те, як Берлін згадуватиме Довженка і яких форм ця «дружба» набуде після повномасштабного вторгнення – ми розкажемо у другій частині статті.
1 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 45-46.
2 Іоахімстальштрассе, 37.
3 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 45-46.
4 Марочко В. Книга «Зачарований Десною. Історичний портрет Олександра Довженка». Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. С. 58-59.
5 Марочко В. Книга «Зачарований Десною. Історичний портрет Олександра Довженка». Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. С. 53.
6 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 46.
7 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 46.
8 Олександр Довженко: між тоталітаризмом і національною ідеєю. енциклопедичний словник. т. 1 : а–л / [голов. ред. Г. Скрипник; відп. ред. С. Тримбач]; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2023. С. 139-140.
9 Альфред Крауц. Як починався митець… // Довженко і світ: Творчість О.П. Довженка в контексті світової куль- тури: [упоряд. С. Плачинда]. – К., 1984. С. 14-15.
10 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 46.
11 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 46-47.
12 Статті «Справжній автор фільму» 1930 р., «Робота з непрофесійним виконавцем» 1931 р. і «Школа кінорежисури» 1932 р. В багатьох інтерв’ю для газет розповідав про ідею кінокону-петлі – Шлегель.
13 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 47.
14 Олександр Довженко: між тоталітаризмом і національною ідеєю. енциклопедичний словник. т. 1 : а–л / [голов. ред. Г. Скрипник; відп. ред. С. Тримбач]; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2023. С. 10.
15 Шлегель Г. Й. Олександр Довженко в Берліні // «КіноТеатр» – 2001.- № 2.- C. 46-48.
16 Sutton-Mattocks J. (). Cycles of conflict and suffering: Aleksandr Dovzhenko’s Arsenal, and the influence of Käthe Kollwitz and Willy Jaeckel // Studies in Russian and Soviet Cinema. – 2016. – №10(1). – С. 15–46. – https://doi.org/10.1080/17503132.2016.1144279
Українська 
English