Журнал “Кіно-театр”, 2018 №5
Анастасія Пащенко
З 25 січня до 18 березня в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України експонувалася виставка «До 100-річчя відновлення “…незалежної, Вільної, Суверенної Держави Українського Народу”» (автор проекту – кінорежисер Іван Канівець, куратор – завідувачка відділу кіно МТМКУ Галина Процев’ят)[1]. Фактично, вона показала кінематографічну репрезентацію Перших визвольних змагань у сучасному технологічному форматі. Центральне місце посіли переведені в стерео кадри кінохроніки – осердя майбутнього документального кінопроекту Івана Канівця[2] «Генерація волі». Оснований на спогадах свідків подій 1917–1921 років, він представить різні грані непростого народження української державності. Ключовою рисою проекту стане поки що незвична для нашого документального кіно форма – 3D. Але це – не просто «авторська забаганка». Хронікальні кадри цього періоду нечисленні і добре відомі. Відреставровані ж і переведені в стерео, вони постають «знайомими незнайомцями»: кадр в об’ємі сприймається зовсім інакше, а поновлення зображення відкриває деталі, раніше малопомітні. Про перші результати роботи і могли судити відвідувачі виставки.
До речі, її зміст можна розглянути й ширше – як представлення комп’ютерних технологій в сучасній документалістиці на прикладі творчості одного режисера. Кадри проекту «Генерація волі» були доповнені матеріалами з попередніх робіт Івана Канівця на окреслену тему – фільмів «Тризуб Нептуна» й «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва», рідкісних як для української документалістики за обсягами залучення комп’ютерної графіки. Окремий розділ становили зразки комп’ютерної обробки малюнка, що їх також буде використано в проекті – зображення кораблів Чорноморського флоту, які піднімали українські прапори в 1917–1918 рр.
Хоча технологія 3D асоціюється із «сучасністю», насправді вона має свою традицію. Про це розповіла експонатура, присвячена українській стереофотографії початку ХХ ст. Серед інших предметів – серія плакатів «Військові підрозділи доби Перших визвольних змагань», створена знімальною групою фільму «Українська революція» та Військово-історичним клубом «Повстанець», а також художні роботи Василя Придатка-Доліна – ескізи до стрічки «Українська революція». Таким чином, творці виставки нагадали, що кінематограф є синтетичним, і не лише в тому, що залучає інші мистецтва. Нерідко фільм сам стає відправною точкою для подальшої творчості: так, роботи Василя Придатка-Доліна є самодостатніми, а художні плакати (автор ідеї й проекту – також Іван Канівець) з’явилися як продовження співпраці з реконструкторами.
Досить широким виявилося й історичне охоплення виставки: окремий її розділ розповідає про учасників фільму «Українська революція» – вояків у вже сучасній війні. Так ніби стирається межа між минулим, мистецтвом і життям, а глядач укотре переконується, що сота річниця УНР для України – це не просто кругла дата, а можливість згадати погано засвоєний урок історії.
Про перетин культури і політики в роки творення української державності оригінально розповів різко відмінний блок – матеріали самого Музею (який, до речі, святкує своє 95-річчя). Листи до Марії Заньковецької від родин Грушевських і Стешенків, документи і листи Міністерства народної освіти Центральної Ради до Марії Заньковецької, заява Миколи Садовського до Міністерства народної освіти тощо… Змістовий діапазон – від урядових документів до приватних листів. А разом усі ці папери, офіційні й неофіційні, нагадують: Українська революція творилася зусиллями не тільки політикуму (який якраз народжувався в її умовах), а й широкого культурного поля. Історія твориться швидко – швидше, ніж осмислюється. Внесок у це осмислення зробила й виставка.
Виставка, що поєднала артефакти передчасся і часів Української революції 1917–1921 років із сучасним «технологічним» поглядом на неї, до певної міри є символічною. Таким, по суті, є і духовний контакт нашого сьогодення з тією епохою. З одного боку – дослідження, реконструкція, прагнення «доторкнутися» до тих подій. З іншого – переосмислення, спроба наблизити їх до себе, побачити в тодішній «генерації волі» власних попередників і навіть побратимів. Спільного тут насправді більше, ніж здається. Тож виставка у форматі 3D – це спроба по-новому зустрітися з минулим, глянути на нього зі своїх позицій і, можливо, змінити його – але не переписати, а переусвідомити. І йти далі, будуючи своє майбутнє.
- ↑До створення виставки долучилися: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, ЦДАВОУ, Музей Української Революції 1917–1921 рр., режисер І. Канівець зі знімальною групою, художник В. Придатко-Долін, автор сценарію х/ф «Гіркі жнива» Річард Бачинський-Гувер.
- ↑Журнал уже писав про його «Українську революція за спогадами Всеволода Петріва» у 2 серіях: Пащенко А. «Українська революція»: реконструкція історії // Кіно-театр. – 2013. – № 1. – С. 14–15; Пащенко А. Далеке – недавнє: кіноспомин про Першу українську революцію // Кіно–Театр. – 2015. – № 4. – С. 10–11; Брюховецька Л. Іван Канівець: цілісне прочитання Української революції // Кіно–Театр. – 2017. – № 3. – С. 17–18.
Оригінал статті:
http://archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=2233