Інформація про фільм
Фільм «Українська революція» – це документальна екранізація спогадів генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва.
Він народився в Києві у родині генерала російської царської армії. Закінчив Київський кадетський корпус (1900), Павловське Вище воєнне училище в Петербурзі (1902), Миколаївську Академію Генерального Штабу (1910). У березні 1917 року отримав звання полковника. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгієвською зброєю (24 січня 1917 за бій 27 травня 1915) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.
Спогади Петріва розповідають про його участь у Перших Визвольних Змаганнях 1917-1921 років.
Ці спогади дуже важливі тим, що їх автор не описує дії керівників держави, а ділиться своїми враженнями про все, що чув і бачив. Завдяки цьому перед нами відкривається велична картина боротьби нашого народу за волю.
Історія, яку розкриває Петрів, ламає міфи про те, що в Україні не було патріотів, що українці не прагнули незалежності. Глибина патріотичних почуттів українців того часу була не меншою, а можливо, і більшою за сьогоднішню.
Достатньо навести один приклад. Український полк, який був самостворений українцями 7-ої туркестанської (російської) дивізії восени 1917 року, був названий іменем кошового Запорізької Січі Костя Гордієнка, який свого часу підтримав гетьмана Мазепу у його боротьбі проти Петра Першого. Отже, не дивлячись на те, що українська історія в Російській імперії була під забороною, українці знали своїх героїв.
Фільм складається з двох серій. Перша описує події з початку 1917 року до прибуття полку імені Костя Гордієнка в Україну, друга показує події січня-лютого 1918 року в Києві.
Прем’єра першої серії – 17:00, 8 вересня 2012 року, м. Київ, Будинок кіно.
Прем’єра другої серії – 19:00, 14 травня 2015 року, м. Київ, Будинок кіно.
Герої фільму “Українська революція”
Основні герої фільму це Всеволод Петрів, командир полку імені Костя Гордієнка, сотник Андрієнко – його заступник, та Симон Петлюра.
Всеволод Петрів (Богдан Іванько)
Всеволод Петрів, полковник Царської армії родом з Київщини, начальник штабу 7-ї Туркестанської дивізії під час І світової війни. Згодом очолив український полк ім. кошового отамана Костя Гордієнка, за часів гетьмана Скоропадського перебував на різних посадах, очолював Житомирську юнацьку школу, Північну дивізію, Волинську групу, Військове Міністерство, був начальником Генерального Штабу. Всеволоду Петріву довелося бути свідком багатьох політичних інтриг, збирати про них інформацію, одначе остерігатись активної в них участі.
Сьома Туркестанська дивізія, начальником штабу якої Петрів був під час І світової війни, займала найбільш глуху лісову закутину, так звану «Налібокську Пущу» площею близько тисячі квадратних км між Німаном та Березиною. Знаково, що на фоні переважаючої пихатості та зарозумілості старшин Петрів мав хороші стосунки з рядовими солдатами. Після початку революції останні часом зверталися до нього за порадою, як до свого земляка.
Можливо тому, Всеволод Петрів був обраний до дивізійного комітету Туркестанської дивізії та, як пише він сам, «поважно поставився до своїх обов’язків, не приєднуючись до жодних зі старшинських груп і залишився в комітеті аж до відокремлення Українців від III. Сибірського корпусу». Будучи змушеним брати участь у діяльності комітетів та в корпусних й армійських з’їздах, Петрів добре знав настрої нових керуючих військовим життям установ, які себе вважали поручниками «Савєта салдатскіх і рабочіх дєпутатоф» (правопис Петріва – авт.).
Він взяв активну участь у формуванні окремого українського полку, що було сприйняте керівниками як від Тимчасового Уряду, так і від революції з великим негативом. Ось що про це пише сам автор: «В той час загального розкладу тільки ще Українці творили виїмок; в них не було ще тоді поділів, які губили російську армію; вони ще тоді уявляли собою єдиний національний колектив; їх старшини з відразою ставились до всяких «офіцерських союзів» і працювали тільки в своїх українських гуртках за одно зі своїми рядовими і тільки ця їхня національна єдність була для одних більшовизмом, для інших контрреволюцією».
Утім, Всеволод Петрів активно заявляв про свою національну позицію, він відмовився від посади начальника дивізії, мотивуючи це тим, що «як громадянин України, не може без згоди існуючого правного українського уряду приймати верховодства в російській армії і тому зрікається не тільки посади начальника дивізії, але й становища начальника штабу, яке я дотепер займав». Після цієї резонансної заяви Петрів працював в українській раді, штабі дивізії як технічний працівник, корпусному комітеті, де не вистачало кваліфікованих людей. Будучи у зв’язку з цим змушеним багато їздити уздовж фронту, Петрів був живим зв’язком між всіма українськими частинами, яким керівництво перекривало доступ до інформації.
Через нестачу кваліфікованих кадрів серед революційного військового керівництва, Всеволоду Петріву довелося як експертові (технічному референтові) взяти участь у мирних переговорах з німецькою стороною делегації Комітету 7-ї Туркестанської дивізії. До речі, наявність серед працівників Генштабу українця щиро здивувала німців, керівництво яких здебільшого вважало українську ідею вигадкою.
Після того, як ситуація на фронті стала критичною для українських частин Всеволод Петрів разом зі створеним полком ім. Костя Гордієнка з боями пробивався на Україну, де взяв активну участь у придушенні Арсенальського повстання у Києві. Фактично полк Петріва був однією з небагатьох добре організованих та навчених українських частин, на які могла покластися Центральна Рада. Хоча не завжди сам Всеволод Петрів підтримував дії Українського Уряду. Він був одним з тих, хто з власних спостережень та спілкування з селом і рядовими вояками добре розумів ситуацію, що склалася в Україні.
Ось як описує її автор спогадів: «Так тяжко було собі уявити, що вдасться з таким пасивним затурканим народом зробити щось у напрямі відбудови його державності, відсутність почуття всенародної спільноти загально національних інтересів була в той час так велика, що в людини падали руки, а підтримувала її інтуїтивна лишень віра, яку відчували ми в селі до своєї української влади, інтуїтивна приязнь до своїх військ, «по селянськи» балакаючих, яку ми віднаходили скрізь і завжди в наших тяжких мандрівках по «нашій, не своїй землі».
Села коло Києва, з якими я мав тоді чимало зв’язків, бо як прибічник територіально міліційної військової системи, ще з передвоєнних часів, я використав дозвіл царської влади мати у війську 25% територіальних новобранців, щоби зробити спробу хоч частинного усуспільнення війська. Тому я, командуючи сотнею (для цензу як старшина генштабу) в Києві, нав’язав тісні зв’язки з родичами своїх територіальних вояків, щоби зробити для них військо не таким уже чужим та ворожим».
З доукомплектованим у Києві після союзу з німцями, який, до речі, зрозуміли та підтримали далеко не всі його вояки, кінним полком ім. Костя Гордієнка Всеволод Петрів пройшов у боротьбі з більшовиками всю Україну. Цікаво, що за вмілого керівництва Петріва, не зважаючи на постійні бої, склад полку лише зростав. Вже з Хоролу виступала в похід, «поблискуючи новенькою зброєю, красуючись, на гарних конях, в нових чудових шапках, вже цілком показна частина в силі чотириста людей з гарматами, скорострілами, возами, засобами зв’язку, за якою торохкотять моторами два легкі і три вантажні авто, – та ще системи «Пежо», на височезних колесах, які мають можність зручно долати перешкоди поганих шляхів».
Зі своїм полком Петрів дійшов до Криму та навіть уклав угоду з Кримсько-татарським республіканським урядом, про що повідомив українське керівництво. Але останнє, на жаль, не зуміло вчасно зорієнтуватися і використати здобутки полку. Після поразки армії УНР Всеволод Петрів був інтернований у Польщі.
Вікторія Скуба за матеріалами Всеволода Петріва
Cотник Андрієнко (Тимур Баротов)
Сотник Андрієнко – соратник і помічник Всеволода Петріва родом з Полтавщини. Після початку революційних подій на фронті був обраний головою корпусної ради українців ІІІ Сибірського корпусу. Разом з Всеволодом Петрівом брав участь у створенні полку Гордієнківців, через білоруські ліси з боями проривався на Україну, брав участь у придушенні Арсенальського повстання у Києві.
Упродовж усіх революційних подій був першим помічником Петріва та доклав чимало зусиль, щоб вберегти полк Гордієнківців від дезорганізації і розкрадання майна. Згодом, очоливши другу сотню полку, у боротьбі за незалежність проти російських більшовиків пройшов майже всю Україну аж до Криму. До сотні Андрієнка увійшли ті гайдамаки, що утворили полк ще на фронті. А за період боротьби його бойовий відділ зріз до 350-ти осіб.
Ось що пише у спогадах про свого сотника сам Всеволод Петрів: «Дивна людина оцей Андрієнко. «Прапорщик» з народних учителів, ранений в обидві ноги під час світової війни, одна нога стала від того трошки коротша і він кульгав.
Гарячий, нестриманий, щойно в Житомирі попав у велику халепу: зустрів на станції Грушевського, підійшов до нього та й каже: «Якого чорта, батьку, привів німців? Це ж чорт зна що, а не політика – ганьба на цілий світ: соціаліст, а з «Кайзером» трактує». Почувши цю розмову, вартовий стрілець з Наддніпрянців підскочив і в досить таки нечемний спосіб штурхнув Андрієнка зі словами: «Як смієш так з головою уряду балакати», але Андрієнко відповів: «Він (це Грушевський) має велику шану, що його ми – народ, обрали, а не я, що він у мене головою уряду».
Андрієнко завжди залишався представником лівих політичних сил і був втіленням тих настроїв, які у своїй більшості панували серед простого козацтва. Сміливий і відчайдушний, він часто наражався на небезпеку й не раз був поранений у бою. Загинув у 1919 році від плямистого тифу.
Вікторія Скуба за матеріалами Всеволода Петріва
Симон Петлюра (Олесь Доній)
Симон Петлюра – майбутній отаман військ Української Народної Республіки, голова Директорії УНР у спогадах Всеволода Петріва постає неординарною і вольовою, але водночас суперечливою і таємничою особистістю. Це «невисока худощава людина з блідим стомленим обличчям у сірім вояцькім плащі без нараменників та сірій «солдатській» папасі». Ставлення автора до Петлюри, вправного військового, що викликав шану у своїх козаків, більш позитивне, ніж нейтральне, проте відчувається певне сум’яття, яке викликають у Петріва вчинки цього політика.
Перша зустріч Петріва з Петлюрою відбулася у Києві під час Арсенальського повстання як з отаманом «Коша Слобідської України». Цей кіш вирізнявся з-поміж інших військових частин, що базувалися у Києві.
«Дивне вражіння справило на мене перше побачення з представником цього Коша, начальником стежі, підстаршиною Червоних Гайдамаків, – пише Петрів. – Засмальцьовані, втративши природний червоний колір, шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, та нерухоме самовпевнено залізне обличчя маняка, – анормальної людини, нібито справді воскреслий гайдамака прастарих часів…
Питаю його: «Де ваш Кіш?». Лаконічна відповідь: «Не далеко». «Багато маєте людей?». «А вистачить». Кажу: «Чоловіче, перед ким скриваєте, ми ж свої та мусимо спільно працювати». А він у відповідь: «А ви не питайте, дарма, пане полковнику! я мав наказ відвезти доручення – відвіз, а іншого наказу не маю, тому нічого не казатиму. Знаю, куди маю вертати і як відпочинуть коні, чи Ви дасте свіжих чи ні – вертатиму. Коли хочете, напишіть листа батькові кошовому, я передам, а розповідати нікому нічого не можу, така звичка у нас, Слобідських Гайдамаків». Гордієнківці, які розмовляли з рештою гайдамацької кінної стежі, переказували, що також про ніщо, що торкається коша, не кажуть. І на вигляд решта червоних гайдамаків мали вигляд, подібний до цього підстаршини».
Але водночас Петрів позитивно відгукується про добру війскову організованість Червоних Гайдамаків, їх прегарну розвідку, штаб, який «вільний від зайвих людей». До слова, саме гайдамаки Петлюли зіграли ключову роль під час захоплення Арсеналу, який був основною твердинею тих, хто постав проти Центральної Ради. Але разом з тим саме Петлюра став на перешкоді фізичній розправі козаків з повсталими робітниками.
Розуміючи дезорганізованість штабу Центральної Ради, Петрів не виключав можливості самочинного підпорядкування Петлюрі. Проте останній відмовився від такої пропозиції: «Він дав дуже невиразну відповідь: мовляв і так він забагато взяв на себе відповідальності, тому не може вмішуватися в розпорядження влади, хоч і бачить її помилки. Виходило, що поміж ним і тодішньою владою були якісь особисті непорозуміння. Приобіцяв тільки держати з нами зв’язок. Я виїхав тоді з нічим і хоч виніс добре вражіння від Слобожанців, та невиразна відповідь кошового трохи бентежила мене, але важко було зрозуміти її справжні підстави».
Із суперечливістю дій Петлюри Петріву довелося зіткнутися ще раз. Після відходу українських частин з Києва під натиском військ Муравйова Петрів мав намір приєднатися зі своїм полком до коша Петлюри, але отаман «знов ухилився від ясної відповіді, вона мені була лишень цінна досвідом, як уміло Петлюра маневрував поміж селом, своїми гайдамаками і деякими відділами допомогового значення, що до них приєднались, наприклад, якимсь «питательним пунктом» явно «общерусского напрямку».
Я був наочним свідком, як сільрада Шпитьків була переконана в необхідності допомогти свойому війську та як вона з повним почуттям свого обов’язку видавала харчі та пашу з великого панського маєтку, який був реквізований, але не розграбований селом; як голова сільради робив начальницьким тоном уваги старшині Коша, а кошовий лише підтакував, підтверджуючи необхідність зберегти народне майно, а за якої чверть години ця лагідна нібито людина різко і непривітно наказувала начальникові “питательного пункта”…»
Після того, як Центральна Рада уклала договір з кайзерівською Німеччиною, Петлюра зрікся командування. Саме у його частинах панували найбільш рішучі настрої проти тогочасної політики українського уряду.
Вікторія Скуба за матеріалами Всеволода Петріва
При перегляді з Youtube можна увімкнути чи вимкнути субтитри.
Дивитись фільм
Оновлена у 2015 році перша серія фільму “Українська революція за спогадами Всеволода Петріва”:
Друга серія фільму “Українська революція за спогадами Всеволода Петріва”:
Трейлер фільму
Тізер фільму
Завантаження фільму “Українська революція”
Фільм “Українська революція”
First episode with english subtitles.
Second episode with english subtitles.
Творчий колектив фільму усіляко вітає його подальше БЕЗКОШТОВНЕ розповсюдження усіма доступними засобами.
Викладаючи наш фільм на інших сайтах, будь ласка, давайте посилання на наш!
Серія плакатів “Військові підрозділи доби Перших визвольних змагань”
Інфографіка про українький прапор 1917-1921 років
Фони для стільниці фільму “Українська революція”
Розміри:
5:4
1280×1024
16:9
1920×1080 | 1366×768 | 1280×720
Розміри:
5:4
1280×1024
16:9
1920×1080 | 1366×768 | 1280×720
Розміри:
5:4
1280×1024
16:9
1920×1080 | 1366×768 | 1280×720
Плакат прем’єри фільму “Українська революція”
Пісня “Повставали козаченьки” для завантаження у MP3 !
Пісня “Повставали козаченьки”, використана у першій серії фільму «Українська революція», тепер у вільному доступі.
Виконує Тарас Компаніченко та гурт «Хорея козацька».
Звукорежисер Андрій Пархоменко.
Музика народна.
Слова – Віра Лебедова (Костянтина Малицька).
Українська 
English 
