(1917 рік, зі спогадів Михайла Михайлика)

Пройшло з пів місяця по оголошенню „здобутків революції,” себто ріжних свобод. Часописи приносили вістку за вісткою з Києва і з інших міст України про ріжні прояви українського руху-життя. Нарешті появилися українські газети у Севастополі.
По військових частинах життя Українців уже почало набирати трохи виразнішого характеру. Автор цих споминів служив тоді у школі авіяції у Севастополі, тому позволить собі трохи зупинитися над життям Українців у його частині, тим більше, що анальоґічне життя було майже у всіх частинах севастопольської залоги і фльоти, всі вони були майже самостійні, однаково находилися поза містом, однаково були набрані з ріжних місцевостей бувшої імперії, однаково у кожній переважали Українці.
До революції у школі було 400 Українців (старшини Росіяни) і 600 Москалів. Перевага останніх тут з’ясовуеться тим, що кадри готувалися у Гатчинській школі авіяції коло Петербургу. Тут уже була не звичайна селянська маса, як у піхоті, все це були всілякого роду фахівці: робітники чи техніки. Школа, находячись за містом, жила своїм окремим внутрішним життям.

…

Почалися вибори до комітетів. Старалися вибирати своїх, та більше пройшло Москалів. Вибрали через тиждень по революції Раду. Заснували Громаду, до неї вписалося відразу до 200 членів.
Старшини жили своєю замкненою кастою. Ніхто з них не цікавився життям козаків і не знав його. Здавалося, що серед них навіть й нема Українців. Алеж ні! На оголошені збори явилися Корній Лясковський та пор. Федченко. Збори обрали Раду Громади в такім складі: Ф. Сліпченко — голова, пор. Федченко, однорічник М. Михайлик — секретар чи писар, однорічник Артем, козак Самійло Бонсор. Вироблено статут Громади, який і ухвалили загальні збори. Статут заслуговує на особливу увагу, завдання він ставив неабиякі. Окрім переведення культурно-освітної праці в національнім напрямі, що звичайно входило в статут кожної організації, в статуті нашої Громади стояли ще й такі пункти: навязання звязку зі всіма іншими частинами, ширення в них ідеї організації громад, злучення всіх громад у всеукраїнську військову організацію, пропаганда й боротьба за українізацію фльоти і шкіл та творення української армії.
Чи не засміливо це було у березні 1917 року? Але так було. Скоро Громада нараховувала понад 300 членів. Організовано бібліотеку, відразу найшлося в ній до 200 книжок, стало одержувано Газети: Робітнича, Нова Рада, Народня Воля і ін.
У квітні прибув до школи штабс-кап. Мурашко (тепер полк.). Взяв участь як режісер драматичного гуртка і справа з виставами пішла ще краще.
А Москалі?… може думаєте, що вони спокійно дивилися на ці власне по своїй істоті невинні річі? Може ще й допомагали?…
Ворожнечі не було кінця! На членів Ради, деб вони тільки зявилися, тюкали, шикали, освистували, з рядових членів громади, глузували. Творили ріжні пакости і підлі заходи і нераз доходило до того, що починали поговорювати про збройний виступ на приборкання „праклятаво хахла.“
Та на щастя у нас були всі кулемети і автомобілі (ці частини були з Українців).
Та не було згоди і між ними самими, незабаром почався у них поділ на партії. У них були старшини, що жили відокремленим життям від рядовиків, а серед рядовиків ес-ери, ес-деки, большевики та ін. У нас же була одна „партія,” всі були Українці. У цім була наша перевага, але це викликало й ненависть з боку Москалів.
Нашим старшинам часто доводилося чути від московських згірдливе здивування з тої дружби, яка була у наших з козаками. Найшлися навіть і серед московських старшин деякі, які цим способом попробували навязати згоду з своїми вояками, почали бувати на зборах школи, але скоро пересвідчилися що їх заходи марні. Там ішло до влади пролєтаріяту… Там готовили різню …
Всім памятний випадок, коли ще задовго до „соціяльної революції” (десь здається у травні) ця московська розгнуздана банда, забувши свій обовязок і ролю війська в державі, допустилася такого нахабства, що обезброїла всіх старшин чорноморської фльоти. Тоді ліберальний Колчак в обуренні кинув свою зброю на дно моря…
Памятаю, прийшла тоді телеграма й до нашої школи. Комітет школи постановив обезброїти старшин, а українська Рада поставилась проти. І старшин школи не обеззброєно.