(1917 р., зі спогадів Вадима Богомольця)

В липні 1917 року одною з подій, яка струснула цілою Чорноморською Фльотою, було піднесення ескадренним міноносцем «Завидний» українського прапору. Треба сказати, що цього ми (Рада Укр. Чорноморської Громади) сподівались і балачки про це були у нас вже давненько, бо «Завидний» був скомплетований більшістю зі свідомих українців, а Головою Українського Гуртка на міноносці був надзвичайно енергійний та інтелігентний матрос Прокопович, який і підготував цю подію.

Одного дня в Раду прибули схвильовані, зі щасливим виразом облич, українські делегати з «Завидного» і зголосили, що міноносець підніс український прапор. Якийсь надзвичайно радісний, святочний настрій охопив наших членів Ради. Всі зрозуміли, що це момент історичний. Рада запропонувала капітанові (пізніш підполковникові) корабельному інжинерові Миколі Корнеліевичу Некліевичу і мені негайно від’їхати на «Завидний» і привітати команду в імені Чорноморської Ради. Ми зараз-же разом з делегатами поїхали на міноносець і там під мягко хвилюючими від морського вітру голубо-золотими складками нашого прапору я виголосив палку промову, підкреслюючи велике значіння цього моменту в історії Чорноморської Фльоти.

Піднесення українського прапору на еск. міноносці «3авидний» викликало міцний відгук і наробило шуму в цілій Чорноморській Фльоті, як серед командних — старшинських кол, так і серед матросів росіян — особливо ес-ерів. Наша ж присутність на міноносці викликала незадоволення серед значної частини старшин Чорноморської Фльоти, а деякі зі старшин назвали нас навіть зрадниками. Але доля цих старшин була сумна, бо їм довелось у недовгім часі опинитися під піднесеними червоно-большевицькими прапорами і їх як не забили то примусили втікати на вигнання.

З книги Ігоря Гриценко “Український Державний флот в 1917-1919 рр.”