У російського флоту є 300-річні традиції… традиції ганьби. Він неодноразово ганьбився так, як цього не робив жоден інший. Цьому присвячений календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні». Але не всі цікаві історії увійшли до календаря, і з цього допису ви дізнаєтесь про «покращення по-російськи».

У попередньому дописі я розповів, як вдала (на початку) спроба росіян отримати новітні військово-морські технології в кінці ХІХ сторіччя перетворилася на ганьбу, приправлену болючими поразками.

Звісно, з цих поразок вони почали робити геройства, але висновків не зробили…

Наступна спроба росіян отримати новітні технології була проведена ще тупіше, і завершилась для них ще гірше.

Передісторія

В другій половині ХІХ сторіччя військово-морські технології передових держав швидко пішли вперед. В якихось галузях росія не дуже відставала, але створити власний проєкт броненосця (основний клас корабля в ту епоху), який міг би битись на рівних з британським (найсильнішим флотом епохи), не могла.

Звичайно, була дуже цікава (як пропаганда) історія з броненосцем «Пьотр Вєлікій», створеним «повністю» російськими руками та з російських матеріалів, але на той час це вже була минувшина. (Про «Пьотр Вєлікій» згодом напишу в окремому дописі).

Отже, всю другу половину ХІХ сторіччя росія готувалася воювати на морі з Англією. Шансів перемогти в ескадреному бою у росіян… не було в принципі. Вони планували зробити ставку на французьку «молоду школу» й атакувати британські ескадри, коли ті підійдуть до російських портів,  десятками міноносців. Також в усіх морських фортецях готувалися до артилерійських дуелей з британськими броненосцями. Великі ж російські кораблі мали виконувати роль рейдерів і нищити ворожу торгівлю в океанах. Як такі, вони приносили в жертву автономності озброєння та броню. До ескадрених боїв не готувались.

Перші два справжні броненосці для Балтійського флоту («Алєксандр ІІ», «Ніколай І»), побудовані за двадцятирічною програмою 1881 року, несли в собі надто буквальне розуміння досвіду австро-італійської битви біля Лісси (1866, єдина велика морська битва того періоду). Вони мали потужний таран, лише дві гармати основного калібру замість чотирьох, що практикувалося в інших флотах, можливість розвинути максимальний вогонь у носовому секторі, та занадто велику автономність як для Балтики. Проєкт сильно нагадував зменшені у розмірі британські броненосці-тарани типу «Вікторія». Як рейдери вони виглядали непогано, але у бою з будь-яким сучасним їм звичайним англійським броненосцем шансів у них було мало. Третій броненосець, «Гангут», був зменшеним варіантом попередників з однією гарматою головного калібру.

Російська експансія на китайські території (що тоді тільки розпочиналась) вела до зіткнення з Японією. Зіткнення, долю якого мав вирішити флот. Японці на той момент лише планували створення потужного флоту, але вже було зрозуміло, що воювати вони будуть на побудованих в Британії броненосцях.

Наступні броненосці для Балтики (нехай читача не вводять в оману розподіли на моря: Чорне море було закритим через позицію Туреччини, тому середземноморські та тихоокеанські ескадри формувались на Балтиці) створювались як потенційні опоненти сучасним їм британським кораблям.

«Наварін» (прототипом був англійський «Трафальгар») та «Сисой Вєлікій» (здешевлений «Наварин») вже мали по чотири гармати головного калібру і на перший погляд підходили для ескадреного бою. Ці кораблі планувалося відправляти на Далекий Схід, тому вони мали відповідну автономність. Не можна сказати, що кораблі були погані, але вони не виділялися на фоні кораблів інших країн.

Попередні броненосці вдалося так-сяк побудувати своїми силами, але вже для «Наварина» частину броні довелося замовити у Франції.

Наступна серія з трьох кораблів — «Полтава», «Севастополь», «Петропавловськ» — мала показати усім, що росіяни навчилися будувати збалансовані океанські кораблі, придатні для ескадреного бою. За основу взяли «Алєксандра ІІ», але збільшили його та додали новації від «Сісоя» з «Наварином». І, звичайно, повний набір озброєння з чотирма гарматами головного калібру.  Тодішня пропаганда подавала їх як найсильніші у світі, але це була відверта брехня.

Проєкт дійсно виглядав непогано, але дещо програвав за характеристиками сучасникам, навіть першим двом японським броненосцям, які якраз почали будувати в Англії. Проте, поки росіяни добудовували ці кораблі, в Британії завершували серію з 9 броненосців типу «Маджестік», яка переважала «Полтави» по усім параметрам.

Ці три кораблі були основою Першої тихоокеанської ескадри (Балтійського флоту) під час російсько-японської війни. Відзначитись у боях з рівним супротивником їм не довелося. «Петропавловськ» підірвався на міні та потонув з командувачем ескадри адміралом Макаровим на борту. «Севастополь» під кінець осади Порт-Артура збирався йти на прорив, але був сильно пошкоджений торпедними атаками японців і був затоплений командою. «Полтава» послужила японцям під романтичною (для нас) назвою «Танго». У 1916 році його викупили росіяни і назвали «Чесма», але то вже інша історія, трішки пов’язана з Україною, і про це буде окремий допис.

Побудова цих кораблів виявила три серйозні проблеми:

1. Росіяни будують кораблі дуже довго. Для паритету з Японією на Далекому Сході і забезпечення Балтики за кілька років кораблів вже мало бути недостатньо. А є ще Середземне море.
2. Росіяни не могли виготовляти новітню броню. Для «Севастополя» і «Петропавловська» частину броні замовили в США. Для «Полтави» — в Німеччині.
3. Росіяни роблять неякісні машини для великих кораблів (правда, як описувалось в попередньому дописі, для малих теж). «Петропавловськ» та «Полтава» мали англійські машини, «Севастополь» — російські (при тому ж проєкті давав швидкість на вузол менше).

Щодо першого, то поки що вирішили не турбуватись, а щодо другого та третього, вирішили організувати у себе відповідне виробництво.

Закупили ліцензії та обладнання в Німеччина та в Британії, і наступні два кораблі вирішили будувати «цілком російськими».

Новий проєкт знову базувався на британському прототипі. Вирішили побудувати «броненосець-крейсер». Згадали про крейсерську війну з Англією.

Корабель мав бути придатним до довгого океанського плавання і швидким для боротьби з англійським крейсерами – захисниками торгівлі. Все це ціною калібру головних гармат та броньового захисту.

В результаті у росіян вийшов величезний корабель, який був погано озброєний і погано захищений. Невелика перевага у швидкості за роки його побудови стала стандартом для броненосців.

Обидва кораблі — «Пєрєсвєт» та «Ослябя» — будувались близько шести років. В ході побудови та випробувань постійно траплялись різні аварії. Якість виготовлення та надійність механізмів була… «російською». Гармати основного калібру заряджалися вдвічі довше за іноземні аналоги.

Машини «Ослябі» виявились критично пошкодженими в першому ж поході. Перелік аварій у перший же рік експлуатації на цих кораблях зайняв би не одну сторінку.

Тим часом стало зрозуміло, що сама ідея таких кораблів, коли війна з Японією (і, відповідно, ескадрений бій) стрімко наближалася, є хибною.

Кращий броненосець для російського флоту

Прийняли нову програму кораблебудування 1898 року «для потреб Далекого Сходу». В рамках цієї програми хотіли будувати нормальні броненосці, але проєкту… не було. Тому замовили ще один «Пєрєсвєт». Назвали його «Побєдою».

«Побєду» вдалося збудувати ударними для росіян темпами — приблизно за три роки. Вона відправилася на Далекий Схід раніше за «Ослябю».

Проблеми з машиною почались із самого виходу. Поки корабель обійшов Європу і дійшов до грецького Пірея, машини були вже практично непрацездатними. Взагалі, ця історія виглядає ще ганебнішою, ніж сучасний похід у Сирію «Кузнєцова». Про це також буде окремий допис.

За допомогою присланих з росії механіків корабель таки дійшов до Порт-Артура, нічим під час війни з японцями не відзначився, а потім послужив… під японським прапором. На початку Першої світової брав участь в облозі Циндао.

Щоб довести на 1903 рік Тихоокеанську ескадру до 10 броненосців (проти японських 7), програма 1898 року з урахуванням тих кораблів, що вже будувалися, мала дати ще 5 броненосців.

Щоб отримати новітній високотехнічний проєкт та встигнути побудувати необхідну кількість кораблів, вирішили звернутися до іноземців. Як на диво, в цей час у Петербурзі опинився власник американської суднобудівельної компанії Чарльз Крамп (бувають же такі співпадіння!). Йому показали проєкти «Пєрєсвєта» і чорноморського «Князя Потьомкіна Таврічєского» і запитали, чи зможе він створити корабель, кращий за ці два. Тим більше, росіяни вже мали специфікацію. Крамп погодився і незабаром підписав контракт на побудову броненосця «Рєтвізан» і крейсера «Варяг».

Трохи пізніше за подібною специфікацією був замовлений броненосець «Цесарєвіч» у Франції.

Технологічно «Рєтвізан» мав би бути довершенішим (за зразок для «Цесарєвіча» взяли представника дещо оригінальної французької школи «Жоригіберрі»), проте за основу для серії кораблів, що мали бути побудовані в росії, обрали французький проєкт.

Чекати, поки кораблі будуть завершені, щоб зрозуміти, що краще, часу не було. Тому не чекали і на детальні креслення «Цесарєвіча». Російським заводам дозволили «покращити» ескізний проєкт.

Так, фактично без детального проєкту, росіяни почали будувати найбільшу в своїй історію серію з п’яти броненосців: «Бородіно», «Імператор Алєксандр ІІІ», «Князь Суворов», «Орьол» та «Слава».

Перша, але фатальна проблема цих кораблів була обумовлена недоліками французького проєкту. 75-міліметрові гармати, що призначалися для боротьби з міноносцями, розташовувались на батарейній палубі. Порти, через які вони мали стріляти, виявились занадто близькими до поверхні води (за оригінальним проєктом на 3 метри, в реальності — нижче). Якщо броненосець нахилявся (через пошкодження або швидкий поворот), був ризик зачерпнути ними воду (це також могло статися при сильних хвилях) і перевернутися.

В ході випробувань виявилось, що корабель не може розвинути проєктну швидкість (взагалі недоліків було багато). Щоб вирішити цю проблему, вкоротили скулові кілі. Ті, що мали в разі чого запобігти перевертанню корабля…

Що ж було на кораблях типу «Бородіно»? Там було ще веселіше! Форма корпусу розраховується під певну водотоннажність. Специфікація для «Цесарєвіча» та «Рєтвізана» передбачала 12700 тонн. По факту вийшло: «Рєтвізан» 12900 тонн, «Цесаревіч» 13100 тонн (тому порти 75-мм гармат виявились ближчими до води).

Для «Бородіно» одразу дозволили збільшити водотоннажність на 600 тонн. Але в ході побудови вийшло 15275 тонн.

Це призвело до того, що броньовий пояс пішов під воду, а порти 75-мм гармат могли черпати її навіть при невеликих хвилях. При випробуваннях «Алєксандра ІІІ» виявилось, що ці кораблі погано слухаються керма, при спробі повернути броненосець нахилився та почав черпати воду. Ледь врятували.

Відповіддю на це було… зменшення скулових кілей.

«Цесарєвіч», попри купу аварій та недоліків, що проявились на випробуваннях, був за 50 місяців збудований. Правда, росіяни прийняли його з недієздатними гарматами головного калібру, але їх виготовляли російські заводи.

Він, як і «Рєтвізан», встиг на початок війни з Японією.

У перший же день війни дав себе знати головний недолік. Війна розпочалась з атаки японських міноносців на російську ескадру під Порт-Артуром. Одна з торпед влучила в «Цесарєвіча». Через нахил корабля вода потрапляла всередину через порти 75-мм гармат. Їх зачинили, але закриття не було герметичним, і корабель продовжував нахилятися. Його вдалося випрямити за рахунок затоплення відсіків протилежного борту. Крен досягнув 18 градусів, при 18,5 корабель мав би перевернутися.

Катастрофи побудови.

Поки усі «Бородіно» добудовувались, «кількість» негараздів до певної міри перейшла в «якість». Мабуть, не треба пояснювати, що при вищеописаному підході росіян до будівництва кораблів проблеми та аварії виникали на кожному кроці. Гармати заряджалися повільно, машини не давали потрібної швидкості ходу, при постановці в док пошкоджували корпус, горіла електрика, броня (частково іноземна) виявлялася бракованою… Але ці броненосці відзначились особливими пригодами, і навіть російські забобонні матроси боялися цих кораблів.

При спуску на воду «Імператора Алєксандра ІІІ» мав бути присутній син вищеназваного самодержця — цар Ніколай. Подія відбулась 20 липня 1901 року. Коли під’їхала царська родина, сонячна погода різко змінилася на шквал з дощем. Коли корпус броненосця почав рухатись по стапелю, небо зовсім потемнішало і задув сильний вітер. Від вітру зламався великий флагшток з імператорським штандартом. Ним вбило двох вихованців Кронштадтського інженерного училища і ще двох важко поранило. Блоком від флагштоку було вбито жандармського полковника.

Ну, жертви — то таке… не Ходинка ж. А у царя свято!

Але найбільш «нещасливим» виявився «Орьол». Можливо, не просто так його ім’я перекликалося з міноносцем «Сокол», який також став жертвою російських «покращень» західних технологій.

31 травня 1901 року великий кам’яний елінг, де будувався «Орьол», ледь не згорів.

Під час обідньої перерви у сусідньому дерев’яному елінгу, де будувався крейсер «Вітязь», робітники розвели у горні вогонь. Горн несподівано перекинувся і впав униз, засипавши дерев’яні ліси коксом. Через 10 хвилин пожежа охопила весь елінг. Полум’я, що вибилося назовні, одразу перекинулося на сусідній сарай з дошками. Гасити пожежу викликали усі пожежні сили столиці.

Вогонь із силою виривався з елінгу. Утвореним протягом з нього зривало покрівельні листи, які, піднімаючись зі свистом на страшну висоту, падали вниз, щохвилини загрожуючи вбити або покалічити пожежників. Декілька таких покрівельних листів були віднесені на значну відстань.

Порятунком «Орла» передусім і зайнялися пожежники. Крейсер «Паллада» та інші пароплави, що стояли на якорі біля елінгу та наражалися на сильну небезпеку, були відведені.

Але це був тільки початок.

Під час спуску на воду «Орьол» застрягнув на стапелі. Дерев’яний брус заклинив механізм спуску. Більше години не могли розібратися, що робити.

Потім броненосець знову ледь не загинув вже в ході добудови. У Кронштадті, вранці 7 травня 1904 року, він раптово глибоко осів у воді, а потім почав нахилятися на лівий борт. При крені у 24 градуси корабель ліг на дно. За іншими відомостями, він перевернувся. Кілька тижнів знадобилися на підняття та ремонт.

За свідченням механіка «Орла» В. П. Костенка: «Вночі… спостерігалося незвичайне для Кронштадта падіння рівня води у Фінській затоці… Броненосець «Орьол», опустившись, сів правим бортом і бічним кілем на схил, що утворився за довгі роки біля стінки порту, а під лівим бортом залишалася достатня глибина під днищем. У міру спаду води корабель кренився, доки дозволяли швартові. Але при цьому лівий борт опустився на 3 фути, і увійшли у воду верхні дірки для броньових болтів, залишені на ніч відкритими для початку постановки броні з настанням ранку. За ніч через незакриті дірки заповнилися водою верхні коридори за бронею. … Швартови … луснули, і корабель раптово повалився».

З кораблями сталося багато суто «російських» проблем. Для установки броні на «Бородіно» та «Орьол», що йшла паралельно, використовувався один кран. Тому листи броні складали в одному місці, і в результаті їх часто плутали. Хоча кораблі були одного типу, проте в деталях різнилися, і деякі листи довелося обрізати на місці, а деякі залишали щілини у броньовому захисті.

Врешті, чотири з п’яти були підготовлені для виходу на війну. На Балтиці залишився «Слава».

Окрім будівельного перевантаження, кораблі мали брати понаднормові запаси усього, бо в росіян на шляху на Далекий Схід не було баз або дружніх портів. Отже, командувач ескадри був попереджений про те, що ці кораблі легко можуть перевернутися, тож бажано їх додатково не перевантажувати. Але хто там ті попередження буде слухати…

Після мандрівки навколо Африки та Індії чотири «Бородіна», що складали ядро другої Тихоокеанської ескадри Балтійського флоту, прийшли до Цусіми, де в ході епічної битви:

«Бородіно» та «Імператор Алєксандр ІІІ» під вогнем гармат головного калібру японського флоту перевернулись та потонули.

«Князь Суворов», втративши майже все озброєння в ході денного бою, був потоплений японськими міноносцями.

«Орьол» дожив до наступного дня, постійно відкачуючи воду, яку черпав через порти 75-мм гармат. Там здався з залишками ескадри японцям і, на радість самураям, під назвою «Івамі» після масштабної реконструкції послужив японському флоту.

Гумор ситуації був в тому, що він взяв активну участь у японській інтервенції на Далекий Схід в ході російської громадянської війни.

«Винуватець» усіх бід, «Цесарєвіч» після програного бою у Жовтім морі роззброївся у німецькому Циндао, де його команда в комфорті вболівала за результати війни.

Після цієї війни вони зі «Славою» залишились єдиною морально застарілою згадкою про прагнення росії панувати на Тихому Океані.

Серед згаданих у цьому дописі кораблів, «Ослябя», «Наварін», «Сісой вєлікій» стали жертвами Цусіми («Ніколай Перший» здався разом з «Орлом»), «Пєрєсвєт», «Побєда», «Севастополь», «Пєтропавловськ», «Полтава» — загинули у Порт-Артурі.

«Ретвізан», що так і не став прототипом серії (можливо, далася взнаки американська «розкіш»: просторі приміщення для команди, комфортні душові для матросів), був затоплений у Порт-Артурі і разом з «Орлом» після війни послужив японцям.

Здавалося, б і «Сокол», і «Орьол» мали чомусь навчити росіян… але ж ніт.

Ще під час війни за покращеним проєктом «Бородіна» почали проєктувати «Андрія Пєрвозванного» та «Імператора Павла Першого». Але вони застаріли вже під час побудови.

Тож росіяни пішли по новому колу і оголосили на весь світ конкурс «На кращий лінійний корабель для російського флоту»… Але це вже інша історія.

Інші цікаві історії ганьби російського флоту можна дізнатися з календаря на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні»! 18 місяців — 18 історій. Купуйте і допомагайте нашій армії: весь прибуток від продажу піде на рахунок ЗСУ.