«Мужицький ангел»
Режисер – Ірина Правило
Оператор – Д. Демішев
У ролях: Анатолій і Лілія Сулятицькі та ін.
Був собі в небесах ангелик у білосніжних шатах. Та вирішив він погуляти з мужицькими дітьми. Гуляв з ними, працював – пас овечок, сіяв – та й замастив свої білі шати. Засмучений, опустився він на коліна в молитві – і стоятиме, доки не покличе його з неба Бог. А покличе Він, коли всі ангели небесні заспівають, віншуючи новонародженого Христа.
І була собі бідна селянська родина – мати і син, без батька, що не повернувся з війни.
Наближалося Різдво, та хлопчик ходив сумний: не було меду для куті. Пішов він до церкви молитися Богу, і біля ікони ангелика побачив стіл з приношеннями. Став хлопчик молити ангелика, щоб той дозволив йому взяти хоч пощерблене горнятко меду. Довго молився він, і нарешті почув тихе: «Візьми…»
«Мужицький ангел» Ірини Правило – екранізація однойменного оповідання С. Васильченка. Дію перенесено у повоєнну Західну Україну. Сьогодні цей регіон є знаковим як місце, де досі живе традиція; тим легше глядач «зчитує» духовне наповнення стрічки, її звернення до основ національної культури. Фільм отримав підзаголовок «Різдвяна історія». «Різдвяну» атмосферу режисерка посилила, підкреслила містеріальну складову свята, увівши «чудо». Так, читач оповідання припускає, що ангеликів голос лише почувся Івашкові; сам же іконний ангелик продовжує стояти на колінцях, «і біла льоля його ще більше стемніла, ще дужче помарніло од сліз його ясне личко… тільке те святе проміння над його головкою одно не чорніє, сяє, як і раніш сіяло». Глядач фільму же бачить, як мед починає переливатися через вінця горнятка, аби Іванко міг наповнити ним свою мисочку. Таке собі покликання на євангельські чудеса у свято народження Христа, хоча тут чудотворцем виступає ангелик. Сам він через своє діяння отримує прощення: ангельський хор співає «Слава у вишніх Богу», і «заблудлий» ангел повертається на небеса. Цей момент особливо підкреслює зв’язок між землею і небом, людиною і вищими над нею силами. Не лише ангели і святі допомагають людям: людина також може виступити їх заступником перед Богом, хай і сама того не знаючи.
Як і личить різдвяній історії, ще й на народному матеріалі, стрічка дуже яскрава, кольориста. Панують тут теплі «медвяні» тони, зокрема в ключовій сцені: Іванко просить меду в ікони у дерев’яній церкві, що ніби випромінює золотаве сяйво. Цікаво порівняти кольорове вирішення «Мужицького ангела» і попередньої стрічки режисерки – «Крові». В останній, екранізації однойменного оповідання Нодара Думбадзе, йдеться про те, кому виховувати онука – дідусеві чи бабусі, батькові батька чи матері мами. Зображення чорно-біле, що асоціюється зі старими світлинами, хронікою, «старим кіно» – усім, що стосується пам’яті, історії. Натомість кольорова, радше навіть колірна, «Різдвяна історія» більше нагадує чи то казку, чи то різдвяну містерію.
Принципово новим є і підхід до самої форми оповіді. «Кров» – цілісна, послідовна розповідь, у той час як «Мужицький ангел» фактично включає дві лінії. Анімаційна історія ангелика є свого роду прологом і епілогом до іншої, основної – історії Іванка. Така структура, з чітким розмежуванням двох частин, «священної» і «мирської», дещо нагадує вертеп. Якщо там дія розігрується на різних поверхах вертепної скрині – «біблійна» на верхньому і «мирська» інтермедія на нижньому, у фільмі цей принцип вирішується вибором форми – анімаційної та звичайної ігрової відповідно. Це також підкреслює «різдвяний» характер оповіді (адже сам вертеп безпосередньо пов’язаний з різдвяними святами) і водночас посилює символічне звучання фільму. Він сприймається вже не стільки як «кіно-казка», скільки як «кіно-притча».
І, якщо в «Крові» на чільне місце виходять стосунки в родині, зв’язок між поколіннями, то в «Мужицькому ангелі» йдеться передусім про стосунки землі і неба, людини і вищих сил.
Обидва фільми, частини проєкту, присвячені темі дитини, дитинства (про що, зрештою, говорить вже сама назва проекту, до якого вони входять – «Моє дитинство»). Та проблеми, підняті стрічками – людина та її рід, людина і небо, Бог – дозволяють сприйняти образ дитини як символічний. І тоді починаєш думати, що справжнім героєм фільмів є Людина, мала, слабка, закинута в світ, та не самотня. Хоча героями стрічок є сироти (Нодар у «Крові» втратив обох батьків, Іванко у «Мужицькому ангелі» – тата), ні покинутими, ні непотрібними вони аж ніяк не є. У цьому – великий оптимістичний заряд фільмів Ірини Правило.
Опубліковано в журналі “Кіно-Театр”, №2, 2013.
Від початку повномасштабного вторгнення, стрічки трилогії можна подивитись на сайті продакшену Right Time Studios: https://www.righttimestudios.com/my-childhood-films