Не секрет, що після десятиліть існування в рамках радянського кінематографу з його дуже чіткою настановою виховання “справжніх радянських людей”, кіно вже незалежної України мало пройти довгий і важкий шлях переосмислення й перебудови. Проходить воно її й зараз — зі складнощами і борнею, зі злетами і невдачами — проте вперто і послідовно. Майдан 2004 року, Революція Гідності, війна стали тими каталізаторами, що прискорили перехід кінематографу з українського територіально до українського посутньо. В усій своїй складності й багатоманітності — зокрема культурній і етнічній — це яскраве і цікаве явище, варте детального вивчення. Це одна з граней культурної й політичної історії України, що твориться просто сьогодні. Тож ми публікуватимемо свої розмови з тими кінематографістами, що послідовно творять нове, незалежне українське кіно.

Цей цикл інтерв’ю народився в рамках дослідження «Постколоніальні та деколоніальні процеси в українському кінематографі після Майдану та російсько-української війни» стипендіальної програми «Постколоніалізм» Інституту Пілецького в Берліні.