Мельєс і “повстання машин”: “Ґуґусс і автоматон” — перший фільм про робота?

Історія фільму “Ґуґусс і автоматон” дозволяє по-новому поглянути на тему “Мельєс і повстання машин”, адже вже у 1897 році кіно несподівано торкнулося страху перед механічними створіннями.

Знахідка Бібліотеки Конгресу: загублений фільм Мельєса

Не так давно Американська бібліотека Конгресу (US Library of Congress) оприлюднила перший, мабуть, фільм про… робота. (Мабуть — бо з раннім кіно мало про що можна говорити з упевненістю: воно як розкопки Помпеїв — весь час віднаходиться щось нове.) Історія віднаходження, як це часто трапляється з ранніми фільмами, не те щоб зовсім типова, але й не унікальна. Фільм вважався втраченим, аж доки у минулому 2025 році такий собі Білл Макфарланд із Мічигану не привіз на експертизу до Національного центру збереження аудіовізуальних матеріалів Бібліотеки Конгресу в Кулпепері (штат Вірджинія) пошкоджену копію на 10 нітратних плівках у іржавих коробок зі стертими написами.

Макфарландів прадід Вільям Делайл Фрісбі (його ім’я тепер носить горда колекція Бібліотеки Конгресу), вчитель і фермер у західній Пенсильванії, був за сумісництвом мандрівним шоуменом і ентузіастом кіно. Вечорами він їздив від міста до міста своїм візком із проєктором та колекцією фільмів, дивуючи місцевих жителів мистецько-технічною новинкою. Після його смерті в 1937 році лишилися два невеликі ящики з проекторами та фільмами (серед них інший фільм Мельєса 1900 року “Поєдинок товстуна і худорлявого” і уривки з раннього фільму Томаса Едісона “Горіння стайні”), а також щоденниками та документами; ящики переходили від покоління до покоління, аж поки Білл Макфарланд не вирішив знайти для них гідний притулок.

Ніхто не здогадувався, що на тих плівках; до того, як остаточно осісти в інституції, вони кочували з підвалів до сараїв і гаражів і вигляд мали відповідний. Реакцію працівників Центру та самого Макфарланда на знахідку уявити не складно.

Georges Méliès і народження фантастичного кіно

Фільм “Ґуґусс і автоматон” (Gugusse et l’Automate), створений орієнтовно у 1897 році у французькому Монтреї, є творінням, як нескладно здогадатися, Жоржа Мельєса. Нескладно здогадатися — бо саме Мельєс був тим чарівником, що перетворив холоднувату механічну фіксацію реальності на світ вигадки та фантазії. Хай і не йому належить перший ігровий фільм — ним, як відомо, визнано люм’єрівського “Политого поливальника” — саме Мельєс розпізнав трюкову, власне ігрову природу кіно і поклав її в основу кіномови. Перетворення, зникнення і появи нізвідки, нескладні нібито сюжети, за якими відчуваєш більшу глибину і які хочеться розглядати і розтлумачувати знову і знову — це все Мельєс.

А ще не забуваймо про появу жанрового кіно: фантастика, фільм жахів, бойовик — це все тут, у “лялечці” одно- півторахвилинного сюжету. Він би і мюзикл винайшов, якби вже тоді додумалися сполучити зображення зі звуком (перші спроби чого будуть зроблені буквально за десять років); але перші танцювальні номери, яким подекуди підпорядкована вся структура фільму (що згодом також ляже в підмурівок мюзиклу), ми теж бачимо у фільмах Мельєса.

Автоматони: прообрази роботів задовго до ШІ

От і “Гугусс і автоматон”. Автоматон або автомат — це прообраз роботів (сам термін “робот” з’явиться лише в 1920 році, у п’єсі Карела Чапек “Р. У. Р.”), власне, андроїдів. Були то механічні ляльки, що могли виконувати дії різної складності від плескання в долоньки до малювання чи гри в шахи. Особливо популярні у ХVІІІ—ХІХ ст., автоматони зайняли свою культурну нішу: і власне як механічні іграшки, і як персонажі літератури, образотворчого мистецтва, театру…

Едгар Аллан По присвятив “шаховому гравцю” Мельцеля однойменний есей (1836), в якому, щоправда викриває диво-автомат як шахрайство. А ще раніше вийшла “Піщана людина” Е. Т. А. Гофмана (1816) — мистецька рефлексія не лише на захоплено-злякане замилування світом технологій, що межує з магією, але й на хиткі межі між людським та механічним: “андроїд” Олімпія, щоправда, аж ніяк не дорівнює тут людині — навпаки, її людиноподібність сприймається як фальсифікація, як зазіхання на “людськість”… а втім, вона цілком успішно себе за людину видає. “Піщана людина” з його образом фатальної жінки-андроїда надихнула на створення комічного балету “Коппелія” (1870 р., лібрето Шарля Нюїтера й Артура Сен-Леона, музика Лео Деліба), опери “Казки Гофмана” (1881 р., лібрето Жюля Барб’є, музика Жака Оффенбаха).

А перша кіноадаптація (власне, не стільки першоджерела, скільки делібівського балету), “Коппелія, чи анімована лялька”, належить… саме так, Жоржу Мельєсу.

Словом, не дивно, що молоде мистецтво кіно також вирішило звернутися до теми автоматона — і тим більше не дивно, що першим взявся за це саме Жорж Мельєс.

Мельєс і “повстання машин” — достоту чарівник екрана, він як ніхто мав відчути лінії напруги між “магічним” вайбом таємниць науки і наукоподібністю магічних вправ. Користуючись технологічними можливостями кіно, він з однаковим ентузіастом розгортав перед глядачем науково-фантастичні і просто фантастичні сюжети: “Леді зникає” (так, ще до Хічкока!), “Галюцинуючий алхімік”, “Лабораторія Мефістофеля”, “Гіпнотизер”, “Маг”, “Сон астронома”, “Філософський камінь”, “Дзеркало Каліостро”, “Сучасний спіритуалізм”, “Спіритичний портрет”, “Подорож н міяць”, “Месмеричний експеримент”, “Затемнення”… “Автоматон” гармонійно вписується в ці в генезі своїй середньовічні, осучаснені ідеями Просвітництва й прогресу фантазії, переосмислені і знижені Мельєсом в дусі насмішкуватого трюкацтва. Бракує хіба що “Голема”, що з’явиться на німецькому екрані у наступному десятиліття, після Великої війни.

Мельєс і “повстання машин”: перша спроба попередити людство?

Сюжет простий до знемоги… на перший погляд. Клоун Ґуґусс стоїть у майстерні (що, наповнена годинниками, міхами, інструментами тощо, має і певні риси пізньосередньовічної робітні). Біля нього автоматон — фігурка П’єро у дитячий зріст на підставці-подіумі. Ґуґусс крутить ручку механізму, і фігурка рухається та росте, росте, поки не досягає зросту дорослого чоловіка, а тоді… починає бити свого господаря. Той знімає фігуру з подіуму, невідь-звідки бере здоровезний молот і б’є свого неслухняного “андроїда”, поки той не починає зменшуватись і нарешті зникає.

В цьому однохвилинному сюжеті — зародок чи не всіх основних ідей і страхів наступного століття, пов’язаних з роботехнікою і — чого вже там? — ШІ. Створений людиною механізм, покликаний розважати і допомагати, виходить з-під контролю та стає небезпечним для свого “власника” — і той змушений вступати зі своїм дітищем у боротьбу на знищення. Тут вам і майбутній “Метрополіс”, і “Термінатор”, і “Я, робот”, і навіть свіжоспечений “Щасти, розважся, не помри” (де образ всесильного ШІ також пов’язаний з дитиною). Досить просто надихнути образ ідеєю і подивитися, що вийде. Дивовижно, наскільки ємним може бути простий до примітивності образ!

Звісно, Мельєс навряд чи передбачав весь потенціал свого коротенького сюжету, заснованого на принципах комічного конфлікту і трансформацій. А проте мистецький геній, таємниця мистецького передбачення якраз у тім і полягають, що вони, мов у містичному натхненні, змальовують те, чого ще немає. Достоту, мистецтво як медіум, такий собі “мистецький спіритуалізм”… а втім, тут ми впадаємо у той самий приправлений псевдонауковістю містицизм, якого Мельєс своєю іронією й пародійністю вчив нас уникати.

Власне, Мельєс і повстання машин, тобто його “Автоматон” і сприймається як пародія, парадоксальним чином, народжена ще до появи тих сюжетів, які пародіює. А втім, людство чи не від їх появи відчувало до подібних механізмів суміш захвату, недовіри й підозри. І вже за тим ішли рефлексії. Кіно просто пішло тим самим шляхом, і зараз ми нарешті можемо бачити його початок.

Стаття на Library of Congress Blogs