(зима 1917-1918 років, зі спогадів Віктора Андрієвського)

В місті цілу ніч ішли труси в Українців, і зараз совєтські авта ганяють по цілій Полтаві, щоб неодмінно за всяку ціну знайти мене, голову губернської земської Управи М. Токаревського (укр. С.-Д.), члена губ. зем. Управи О. Янка (укр. С.-Р.), голову повітової зем. Управи Я. Стеньку (укр. С.-Р.).
Таким чином серед „контрреволюціонерів” був тілько один я не-соціяліст. Решта були хоч і соціялісти, але видні в Полтаві У к р а ї н ц і, от через що за ними так шукали московські С.-Д.-большевики, через що для них українські соціялісти також стали „контрреволюціонерами”. Ні в кого з відомих у Полтаві чорносотенців, ані в Кадетів трусу не було і вони ходили по місту свобідно.
Всі ці подробиці розказали мені почасти сестра, а почасти один мій товариш учитель, до котрого я негайно з ранку перебрався, щоб змінити місце перебування (практика, знана для мене ще з царських часів).
Вибратися з міста було не так легко. Я мусів переночувати в ріжних місцях ще дві ночі, аж поки нарешті тілько 9. Січня ст. ст. вдалося мені виїхати за межі Полтави.
За ті два дні довідався я про совєтську практичну урядову роботу.
Отже прибувший на чолі „красної армії” „товариш Муравйов” — (він-же „Колька”) одразу наложив на Полтаву контрибуцію в три міліони рублів.
Його „воінство” в день занималося тим, що на вулицях знімало з полтавських „буржуєк” каракулеві саки і тут же перепродувало усім бажаючим. Крім того розважалося ще
й зриваннєм погонів з офіцерів При тім було кілька трагічних випадків. З одного офіцера „товарищ” зірвав погони. Той так ударив його в ухо, що бідака як сніп упав на землю. Тоді инші „товарищі” оточили офіцера і розстріляли його з револьверів на очах у проходячої публіки.
В ночі прибувше військо разом з місцевими товаришами робили труси, „шукаючи зброю14.
Наперед трусили самих Українців, а потім взагалі всіх „буржуйов”.
Коли зброї не находили, то конфіскували золоті й срібні речі і взагалі що було цінного.
Муравйов наказав, щоб сейфи в банках було поодмикано, він там мав робити ревізію.
Вісти, які ми мали про соціалістичну господарку Муравйова в Харкові і які місцеві
большевики спростовували з таким „благородним негодованієм14 були, як виявлялося, цілком правдиві.
Крім того підтвердилося, що це справді той самий Муравйов, який був жандармським офіцером при царі.
Тепер він найенерґічнійше обороняв пролетарську революцію. На скликанім ним
зібранню полтавських урядовців він заявив, що ніякого „саботажа”, ніякої зради з їх боку проти революції і пролетаріату (він дуже любив уживати це останнє слово) — він ні в якім разі ке попустить. Виновників чекав негайний розстріл.
Московські соціял-демократи отже знайшли собі знаменитого помічника в переведенню соціяльної революції і в боротьбі проти українських „контрреволюціонерів!”