Just as Crimea is an integral part of Ukraine, so too is Crimean Tatar cinema an integral part of Ukrainian cinema. However, it's important to distinguish between authentic Crimean Tatar cinema created by the Qırımtatarlar themselves, “from within,” and cinema that merely focuses on Crimean Tatar themes… But right now, we’re not going to delve into those nuances — instead, we’ll talk about when and how Crimean Tatars and Tatar Crimea have been portrayed in Ukrainian cinema.
Перший такий фільм було створено ще в 1920-ті — тоді, коли в умовах тимчасового послаблення ідеологічної цензури українське кіно переживало розквіт, і фільми виходили один за одним — зокрема ті, що показували різні етнічні й культурні світи. Крим в той момент не входив до складу Української республіки, а проте історичні та культурні зв’язки між регіонами ніхто не заперечував.
В будь-якому разі, показово, що один із перших фільмів на кримськотатарську тематику — причому створений за активної участі киримли — вийшов саме в Україні. Це був «Алім» режисера Георгія Тасіна 1926-го року, сценарій до якого написав (у співавторстві з Миколою Бажаном) кримськотатарський письменник і театральний діяч Умер Іпчі, а головні ролі виконали відомий актор і танцівник, перший Народний артист Кримської АРСР Хайрі Емір-заде та його дружина Асіє Емір-заде. В основу сюжету лягли легенди про однойменного «шляхетного розбійника», що були увічнені в ще дореволюційних літературі й кіно.
Відповідно до запитів часу, історія була подана в рамках марксистської ідеології: Алім-айдамак тут — такий собі кримськотатарський пролетар, що вступає у нерівну боротьбу проти несправедливого соціального ладу; втім, можна простежити і окремі натяки на антиколоніалізм — адже герой, окрім усього іншого, бореться і проти імперського чиновницького апарату. Журнал «Кіно», тодішнє дзеркало кінематографічного життя, відзначив кінострічку, зокрема за уникнення небезпеки «екзотизації» матеріалу; зазначено було навіть, що «Крим її визнав за “свою першу національну картину”»1.
In 1937, the film was “repressed” in the finest Soviet tradition — that is, it was banned — and the Crimean Tatars disappeared from screens for a long time. Directly, of course, the path to the screen would later be completely closed to the Qırımtatarlar by Stalin’s accusation of “treason” and their subsequent deportation.That said, it’s worth noting that despite all its declared internationalism, the Soviet system was extremely reluctant to show its own “small nations” — the peoples it had absorbed — on screen, especially those swallowed up by Russia.
Уповні кримськотатарська татарська тематика зазвучить на екранах уже в ХХІ столітті. У 2004 році виходить «Татарський триптих» у постановці Олександра Муратова. Хоча режисер мав кримськотатарське коріння (його предків, заможних киримли, у середині ХІХ століття було вислано на Полтавщину), оптику фільму важко назвати кримськотатарською. Знятий він за новелами з «татарського циклу» Михайла Коцюбинського («В путах шайтана», «На камені» і «Під мінаретами»), сюжети досить мелодраматичні із культурно-соціальною «підкладкою»: героїні борються за своє кохання, стикаючись із традиційними та релігійними обмеженнями.
Громада киримли прийняла фільм, а власне, відображення в ньому традиційного і релігійного життя предків, неоднозначно; на прем’єрі низка глядачів навіть покинула глядацький зал2On the other hand, the film deserves recognition as the first to be shot in the Crimean Tatar language — and notably, it focused on women's stories. The cast included Crimean Tatar actors such as Akhtem Seitablaiev, Elzara Batalova, Dilyaver Settarov, and Semtabla Memetov.The director recreated a colorful, visually appealing, though somewhat exoticized, world of Crimea as seen through the lens of the Qırımtatarlar.
One of the actors in “Tatar Triptych“, Akhtem Seitablaiev, would, in less than a decade, open an entirely new path for Crimean Tatar cinema.First and foremost, the perspective of the film shifts: this is now a view of the Crimean Tatar world from the inside, informed by a deep knowledge and understanding of its history and culture. Accordingly, the themes of the cinema also change — now tackling issues that genuinely matter to the Qırımtatarlar themselves, with the central one being their historical trauma: the deportation.
У 2013 виходить «Хайтарма» — перше в ігровому кіно звернення до теми депортації. Ахтем Сеітаблаєв не лише здійснив постановку фільму, але й виконав головну роль легендарного Амет-Хана Султана — Героя радянського союзу, реальної історичної постаті. Через фокального героя розкрили і підкреслили ще один трагічний вимір депортації: визнаний і обласканий системою герой, тим не менш, неспроможний вплинути на неї, Амет-Хан стає свідком депортації і не може захистити власну родину.
У фільмі певною мірою присутній конфлікт двох ідентичностей (що його також втілює постать героя), радянської і кримськотатарської; на мовному рівні вона також знайшла відображення: стрічку було знято російською і кримськотатарською; у травні 2026 року, на 82-у роковину геноциду корінного кримськотатарського народу, було презентовано український дубляж фільму з переозвученим українською російськомовним текстом. Створено його було для кримськотатарського телеканалу ATR, коштами власника — бізнесмена Ленура Іслямова. Звісно, представники громади брали активну участь у зйомках, зокрема, дали для них родинні реліквії, прикраси. Фільм став знаковим — не тільки як перший по-справжньому кримськотатарський ігровий фільм, але і як виклик російсько-радянським наративам.
Four years later, Seitablaiev would intertwine the theme of deportation with that of the Holocaust in “Another’s Prayer“ (“Chuzha molytva“). At the heart of the story is another historical figure — Saide Arifova, a teacher and caretaker at a Bakhchysarai orphanage, who during the Nazi occupation saved dozens of Jewish children by passing them off as Qırımtatarlar. During the Soviet deportation, she saved them a second time by revealing their true ethnicity to the authorities.The film was produced while Crimea was under occupation, which gave the story an added layer of urgency and contemporary resonance.
As we can see, all previous films focused on the past, while the present-day life of the Qırımtatarlar remained largely out of view — until the emergence of a new generation of directors.
Наріман Алієв, народжений і сформований вже в українському Криму, своє кіно зняв на сучасному кримськотатарському матеріалі і торкнувся тем, актуальних для громади киримли. Ще в студентські роки він відзняв три короткометражні фільми, що утворили кінотрилогію «Кримські історії». «Повернутись зі світанком» (2013) розповідає про юнака, що лишає рідне село, не бачачи там перспектив, і батька, змушеного відпустити сина.
«Тебе кохаю» (2014) — це історія нещасливого кохання юного киримли і слов’янської дівчини: батько героя категорично виступає проти їхніх стосунків, бо міжнаціональні шлюби — пряма загроза кількісно невеликій етнічній спільноті. «Без тебе» (2015) присвячено поминкам героїв по загиблому брату. Фільми глибоко особисті — і не лише зверненням до серйозних проблем на кшталт збереження національної ідентичності («Без тебе») чи перетинами із біографією самого режисера (як і герой «Повернутись зі світанком», він покинув село, вирушивши на навчання у велике місто, як і герої «Без тебе», втратив близьку людину). У певному сенсі, його фільми, передусім студентські, — сімейна справа: зняті вони в рідних місцях, у головних ролях — родичі… Як і у випадку «Хайтарми», можна сказати, що кіно це створено зусиллями громади.
Нарешті, справжньою мистецькою подією став фільм «Додому» («Evge») 2019 року, повнометражний дебют Алієва. З-поміж фільмів на кримськотатарську тематику цей став найуспішнішим: світова прем’єра у Каннах, статус національного претендента від України на «Оскар», низка перемог на міжнародних кінофестивалях…
У фільмі йдеться вже про сучасний Крим часів війни, про киримли, відірваних від батьківщини. Хоча тематика сучасна — перетини з історією очевидні і тут. В ключовій ролі батька героя знявся Ахтем Сеітаблаєв, а самого юнака зіграв знову ж таки родич режисера Ремзі Білялов. Безпосередній сюжет — батько і син везуть тіло загиблого сина і брата на поховання додому, в окупований Крим, — тягне за собою і низку інших, не менш актуальних тем: вже згадані вище проблеми розмивання національної ідентичності, зокрема через освіту й міжнаціональні шлюби; стосунки з українським населенням; життя між рідним окупованим півостровом і материком та ін.
Notably, the director ultimately chose to address the theme of deportation as well: “Deportation was the leitmotif of what we grew up with.”3— he said. Shortly before the full-scale Russian invasion, Aliev began production on a film titled “Ortalan“. This too is deeply personal:“Ortalan is the name of the village from which my grandmother, Gulsum, was deported in 1944; it holds special meaning for me,” the director explained. “There is no Crimean Tatar family that wasn’t affected by this tragedy. My task is to tell the story of the tragedy of an entire people, who vanished from their homeland in a single day, through the story of one boy.”4.
За задумом, підліток киримли у травні 1944 року повертається з гір до свого села, застає його спорожнілим і вирушає на пошуки своєї сім’ї. На жаль, роботу над проєктом перервали воєнні події, майбутнє його невідоме.
The same applies today to Crimean Tatar cinema. In times of war, it finds itself among topics that are “important, but not timely.” Many Crimean Tatar directors have either joined the military or taken a creative pause. When will we see the Qırımtatarlar on screen again? That remains unknown. But this theme will return to cinema, inevitably. The only question is—when and how exactly.
1 Люди екрану // Кіно. Журнал української кінематографії. – 1927. – №3. – С. 6.
2 Едіе Чарухова. Премьера «Татарского триптиха» закончилась скандалом. Газета «Полуостров», № 19 (121), 13-19. 05. 2005. https://www.agatov.com/old/national%20of%20Crimea/2005/may/peninsula-19_1.htm
3 Nariman Aliev: “I’m not afraid to start life from scratch.” The director on the possibilities of cinema and Ukrainian identity. Розмовляли Анастасія Левкова, Данило Павлов. 27.05.2022. https://theukrainians.org/nariman-aliiev/
4 Nariman Aliev’s film project *Ortalan* received an award at the pitching event in Cottbus. 6.11.2021. https://detector.media/production/article/193571/2021-11-06-proiekt-filmu-narimana-aliieva-ortalan-otrymav-nagorodu-na-pitchyngu-v-kotbusi/
English 
Українська