Cотник Андрієнко (Тимур Баротов)

Сотник Андрієнко – соратник і помічник Всеволода Петріва родом з Полтавщини. Після початку революційних подій на фронті був обраний головою корпусної ради українців ІІІ Сибірського корпусу. Разом з Всеволодом Петрівом брав участь у створенні полку Гордієнківців, через білоруські ліси з боями проривався на Україну, брав участь у придушенні Арсенальського повстання у Києві.

Упродовж усіх революційних подій був першим помічником Петріва та доклав чимало зусиль, щоб вберегти полк Гордієнківців від дезорганізації і розкрадання майна. Згодом, очоливши другу сотню полку, у боротьбі за незалежність проти російських більшовиків пройшов майже всю Україну аж до Криму. До сотні Андрієнка увійшли ті гайдамаки, що утворили полк ще на фронті. А за період боротьби його бойовий відділ зріз до 350-ти осіб.

Ось що пише у спогадах про свого сотника сам Всеволод Петрів: «Дивна людина оцей Андрієнко. «Прапорщик» з народних учителів, ранений в обидві ноги під час світової війни, одна нога стала від того трошки коротша і він кульгав. Гарячий, нестриманий, щойно в Житомирі попав у велику халепу: зустрів на станції Грушевського, підійшов до нього та й каже: «Якого чорта, батьку, привів німців? Це ж чорт зна що, а не політика – ганьба на цілий світ: соціаліст, а з «Кайзером» трактує». Почувши цю розмову, вартовий стрілець з Наддніпрянців підскочив і в досить таки нечемний спосіб штурхнув Андрієнка зі словами: «Як смієш так з головою уряду балакати», але Андрієнко відповів: «Він (це Грушевський) має велику шану, що його ми – народ, обрали, а не я, що він у мене головою уряду».

Андрієнко завжди залишався представником лівих політичних сил і був втіленням тих настроїв, які у своїй більшості панували серед простого козацтва. Сміливий і відчайдушний, він часто наражався на небезпеку й не раз був поранений у бою. Загинув у 1919 році від плямистого тифу.

Вікторія Скуба за матеріалами Всеволода Петріва