Програма “Ретроспектива” на Берлінале-2026: страх перед світом на порозі змін?

Програма “Ретроспектива”

“Загублені у 90-х” (“Lost in the 90s”) — так дещо двозначно звучить назва ретроспективної програми цьогорічного Берлінале. За словами програмної директорки фестивалю Трісі Таттл: “Відправною точкою для ретроспективи, кураторка якої Гелен [Ґеррітсен] та її команда, є Берлін після падіння Берлінської стіни — період, що ознаменувався кардинальними змінами та новими починаннями як на національному, так і на міжнародному рівні. Жанрові й візуальні експерименти, а також бунтівний дух незалежного кіно характеризують кінематограф наступної ретроспективи Берлінале…” Як зазначено в пресрелізі, програма містить три тематичні розділи: “Берлін”, “Схід зустрічає Захід” (додамо від себе, що теми ці перетинаються не в одному і не в двох фільмах) та “Кінець історії”. Останній розділ особливо промовистий.

Показовий момент: переважна кількість фільмів відноситься до першої половини 90-х, причому дія там подекуди розгортається взагалі на зламі десятиліть — особливо показовий тут український учасник програми, присвячений аварії на ЧАЕС “Розпад” Михайла Бєлікова 1990 року. І це далеко не єдиний фільм, що показує руйнацію соціалістичного світу: тут і “Горила купається опівдні” серба Душана Макавеєва (1993) на тлі виведення російського контингенту з Німеччини, і документальні “У блиску щастя” Йоганна Файндта, Жанін Меерапфель, Гельги Райдемайстер та ін. (1990) про Німеччину ж часів об’єднання, югославський “Тіто серед сербів вдруге” Желіміра Жілніка (1994), де наряджений Тіто актор спілкується з людьми на вулиці, і білоруський “Помаранчеві жилети” Юрія Хащеватського (1993) про пізній соцреалізм з його геть не людським обличчям. показаний з жіночої перспективи…

Кожен фільм — радше рахунки з вісімдесятими і тривожний вступ в нове десятиліття, важкий і болючий перехід, у якому радість звільнення від диктатур витісняється нагальними політичними й економічними потребами та тривогами за майбутнє.

Програма “Ретроспектива” кадри з фільмів

Навіть безтурботний на цьому тлі американський “Wildwood, NJ” Рут Лейтман і Керол Вікс Келсі (1994) за залитою сонцем картиною літнього відпочинку ховає ті самі тривоги: більшість героїнь фільму (він також “жіночий”, і в цьому ракурсі дуже цікаво порівняти його з “Помаранчевими жилетами”) — юні дівчата на порозі дорослого життя, яким потрібно вирішувати перші “недитячі проблеми”, від вибору професії до вагітності через необачну любовну пригоду.

Один із небагатьох фільмів з веселою безшабашною атмосферою 90-х — комедія “Party Girl” Дейзі фон Шерлер Майер про безтурботну “королеву вечірок” (1995). Але — ти ба! — і тут героїні треба взяти себе в руки й налагодити власне життя, що стрімко котиться в прірву. Вся добірка просто-таки кричить: “дитинство” скінчилося, будь то важке, травматичне соціалістичне, чи то порівняно благополучне західне “дитинство”.

Цікаво, що “парад незалежностей”, з яким у нашому пострадяському світі асоціюється розвал СРСР і з якого, власне, починаються “наші 90-ті”, якось лишається тут за кадром. Так, він мається на увазі, зринаючи то у кадрах Вільнюського повстання, то в згадках сербів у розмові з “Тіто”, то в святкуванні об’єднання Німеччини, — але на перший план виходить все ж констатація структурних змін у світі і тривога перед тим, що з тими змінами робити.

Це вельми нагадує ту атмосферу, в якій живе світ — чи, принаймні, чимала його частина — сьогодні. Звичний порядок руйнується на очах, і знову треба за мить “дорослішати” — тільки, на відміну від 90-х, не щоб будувати нове на місці знесеного старого, а щоб зберегти той порівняно комфортний і безпечний світ, в якому виростало нинішнє західне покоління. Як його зберегти? Питання окреме. І тут уже головне, щоб страх перед дискомфортом не заглушив інстинкту самозбереження.

Програма “Ретроспектива” кадри з фільмів

Ретроспектива з програми “Кінокласики”

Цікавим чином ретроспектива заримувалася для мене з фільмом із “сусідньої” до програми “Ретроспективи” програми “Кінокласика”. “Героїчну кермесу” Жака Фейада 1935 року, беззаперечний кіношедевр, мені випало подивитися кілька років тому — вже під час війни, але ще до повномасштабки, — і вже тоді від фільму сильно тригернуло. За сюжетом, несподівано у фламандське містечко, що якраз готується до місцевого свята, на постій має зайти окупаційна іспанська армія. Містечко, пам’ятаючи жахи іспанського вторгнення, нажахане…

Чоловіки, які ще нещодавно хизувалися своєю мужністю й патріотизмом, самоусуваються — і тоді справу беруть в свої руки жінки. Вони вирішують все “по-жіночому”, “перемігши” ворога не зброєю, а… гостинністю. Іспанців приймають як дорогих гостей — і ті йдуть, не завдавши жодної шкоди. Здавалося б, що поганого? І, звісно, як засуджувати жінок, які пішли на хитрість, аби врятувати себе й свої родини? От тільки… от тільки надто вже охоче вони приймають ворога в свої обійми, метафорично й буквально (одна з жіночок навіть бідкається, що… жоден іспанець не спробував її зґвалтувати!)

Фільм так і дихає настроями “не ескалувати” й “домовитися з ворогом”, натомість пропонуючи щасливу утопію єднання й порозуміння. Настрої, зрозумілі для суспільства, яке ще відходило від струсу світовою війною. Але… За два роки буде підписано Мюнхенську угоду, апофеоз “неескалації”, а ще за кілька років французи з куди меншою поблажливістю ставитимуться до реальних жінок, які поводитимуться з німцями в дусі героїнь “Кермеси”. На жаль, наратив “лишь бьі не бьіло войньі” і небажання захищати свою країну за будь-яку ціну поширений сьогодні в німецькому суспільстві — і цікаво, наскільки критично такий глядач сприйме фільмовий меседж. Лишається сподіватися, що на цьому аналогії з подіями вже майже дев’яносторічної давнини закінчаться…

           Повертаючись до нашої теми: зміни неминучі. Боятися їх немає сенсу, потрібно просто давати їм раду. Навіть коли це геть не просто. Так чи інакше, програма “Ретроспектива” на Берлінале-2026 транслюює радше тривоги, ніж надії свого часу — настрій, суголосний і сьогоденню. Що транслюватимуть фільми інших програм, фільми нашого часу — побачимо вже незабаром.

Дивіться – Програма “Ретроспектива” на Берлінале-2026.