Дії Росії в останні тижні (і навіть роки) здаються гротескним косплеєм націонал-соціалістичної Німеччини. Дійсно ми бачимо дуже багато аналогій, проте історія грає з нами злий жарт. Гітлер не був винахідником багатьох методів, які Німеччина під його керівництвом застосовувала в роки Другої світової війни.
Фюрер набирався досвіду з різних джерел, в тому числі у большевиків, методи яких вважав дуже ефективними. А багато їх «винаходів» стали розвитком давніх російських підходів, і були вперше застосовані саме в Україні у 1917-1921 роках. І дивлячись на сьогоднішні звірячі обстріли мирних кварталів українських міст мені згадується в першу чергу кількаденний артилерійський обстріл Києва армією Муравйова на початку 1918 року з закликами покарати цивільне населення.
Там же були і ідеї застосувати хімічну зброю проти українців, і задум залишити великі міста України без води, тепла та електрики, використати злочинців для терору проти місцевого населення, і багато іншого. Звичайно, Гітлер підняв ці ідеї на новий, індустріальний рівень. Тому ми краще пам’ятаємо його вчинки.
Але для західних дослідників генеза гітлерівських методів не була таємницею, про це у наступному фрагменті книги Безіла Ліддел Гарта «Стратегія непрямих дій».
Проте не лише використанням нової зброї, нових прийомів, тактики та стратегії пояснюються успіхи Німеччини. У ході війни Гітлер надав непрямим діям ширший розмах і вклав у них глибший зміст, ніж це робилося раніше. Він досяг цього за допомогою вивчення більшовицьких методів революції, так само як нова німецька армія виграла від застосування розробленої англійцями техніки ведення механізованої війни. Знав про це Гітлер чи ні, але використані ним основні методи в обох областях застосовувалися у далекому минулому монголами при Чингісхані. Під час підготовки наступу Чингісхан прагнув знайти впливових прибічників в інших країнах, які б зсередини підірвали опір цих країн, влаштували б заворушення і були б готовими утворити новий, покірливий йому уряд. Гітлер не мав потреби в підкупі таких осіб. Він розраховував на свідомих та несвідомих потенційних зрадників серед правлячих класів, на їхнє своєкорисливе марнославство, авторитарні нахили і партійний дух. Потім, щоб відкрити шлях своїм військам, Гітлер у відповідний момент використовував штурмовиків, які проникали на територію супротивника ще у мирний час під виглядом комерсантів чи екскурсантів та після отримання відповідного сигналу перевдягалися у військову форму супротивника. Їхнім завданням було виводити з ладу комунікації, поширювати хибні чутки і, за можливості викрадати відомих громадських діячів. Цей замаскований авангард німців в інших країнах, у свою чергу, мали підтримувати парашутисти.
У війні, яку Гітлер мав намір вести, фронтальні наступи німців були або блефом, або простою військовою прогулянкою. Основна увага зверталася на напад на супротивника з тилу у тій чи іншій формі. Гітлер з презирством ставився до фронтальних штурмів і рукопашного бою, що є абеткою для звичайного солдата. Він починав війну з деморалізації та дезорганізації супротивника. Більше того, сама війна мала носити швидше психологічний характер: слова замість зброї, пропаганда замість снарядів. Якщо в часи Першої світової війни для руйнування оборонних споруд супротивника перед наступом піхоти проводилася артилерійська підготовка, то у майбутній війні Гітлер пропонував попередньо підірвати моральний дух ворога. У цій війні мали використовуватися всі види зброї та особливо пропаганда. «Генерали, незважаючи на досвід війни, хочуть проявити себе такими благородними лицарями. Вони думають, що війна вестиметься на кшталт турнірів у середні віки. Мені не потрібні лицарі. Мені потрібні революції», — говорив Гітлер.
Мета війни для Гітлера – змусити противника капітулювати. Він вважав, що якщо воля супротивника до опору буде паралізована, вбивство стане зайвим, будучи, крім того, грубим і марнотратним засобом для досягнення мети. Обхідний шлях — впорскування мікробів в організм країни, що опирається, для придушення її волі – був би, на його думку, набагато ефективнішим засобом.
Такою була теорія війни Гітлера, розрахована на застосування психологічного зброї. Той, хто намагався зупинити його, мав би попередньо це зрозуміти. Доцільність використання цієї теорії у військовій галузі була доведена. Більш ефективними є дії, що призводять до паралічу нервової системи військової машини супротивника, ніж безпосередні удари його живої силі. Застосування цього методу у політичної сфері ще не було достатньо перевірено. Залишилося відкритим питання, чи вдасться лише за допомогою психологічної зброї деморалізувати опір противника без паралізуючого впливу нових родів військ, що застосовуватимуть нові методи наступу. Навіть на прикладі війни з Францією ми бачили, що перевага Німеччини у військовій техніці була цілком достатньою для розгрому, не кажучи вже про попереднє ослаблення волі Франції до опору.
За значної переваги у силі чи мистецтві її застосування, силою завжди можна подолати іншу силу. Але не можна силоміць придушити ідеї. Будучи невловимими, ідеї піддаються лише психологічному впливу, та їх стійкість неодноразово ставила в глухий кут незліченних шанувальників сили. Ніхто з них, можливо, не усвідомлював силу ідей, як Гітлер. Але та обставина, що Гітлеру у міру зростання його могутності дедалі більше доводилося покладатися застосування сили, свідчило, що він переоцінив свої можливості політичними методами використовувати ідеї собі на користь. Адже ідеї, які не народжуються із практичного досвіду, є нежиттєвими і мають сильну зворотну дію.
Безіл Генрі Ліддел Гарт «Стратегія непрямих дій»