Сьогодні, те що відбувається з Маріуполем, Бучею, Ірпенем, Черніговом, Сумами та іншими міста та селищами змушує багатьох в Європі та у декого в Україні задати питання: «Як так можна?».
Як правило, ми собі відповідаємо що причиною тут — доктрина російської армії та психологія її, якщо можна так висловитись, «вояків». Це безперечно так, але залишається питання раціональності такої поведінки, адже росіяни хочуть в тій чи інший формі приєднати ці території до свої імперії. Тож навіщо їм знищені міста з залишками населення яке буде ненавидіти їх поколіннями?
Здається це все якась дурість або прорахунки росіян. Але це тільки на перший погляд. По-перше, росіяни виходять із того що мешканці їх володінь мають відмовитись від комфорту заради «величі». Отже спокійно можуть прожити без води газу та електрики.
А по-друге, щодо ненависті …
Ви не почуєте цього від основних російських пропагандистів типу Соловйова, але у росіян є чітка впевненість що ненависті не буде. Логіку такого підходу пару днів тому пояснив у своєму відео-інтерв’ю Сергій Переслєгін. Ця людина є авторитетом для багатьох російських «інтелектуалів», для яких основний масив їх пропаганди видається надто примітивним. Його діяльність багатогранна, він сприяв виданню в росії багатьох книжок з історії війн та конфліктів, писав до них аналітичні розбори та довідки, сам є автором кількох книжок, на основі історичної літератури та серйозної фантастики займається «прогнозуванням майбутнього». Він не був помічений (на скільки мені відомо) в основному пулі кремлівської пропаганди, проте інформаційні хвилі які він генерує, скоріше за все підтримуються представниками режиму. Сам себе називає імперцем та шовіністом, хоча робить вигляд що дистанціюється від політики кремля, аналізуючи її зі сторони.
Я не буду давати посилання на інтерв’ю, щоб не сприяти російській пропаганді. Суть його в тому, що Україна вже програла цю війну у військовому відношенні, тому треба думати про те, що робити з Україною після перемоги. Його поясненням про наш програш бракує реальних аргументів, що наводить на думку про пропагандистський характер твердження. Але його міркування про майбутнє заслуговують уваги. Він вважає що Україна так чи інакше має увійти до простору імперії, і це має відбутися не тільки під примусом, а і за бажанням самих українців.
В статті «Етика війни та непрямі дії», опублікованій у 90-х, Сергій Переслєгін та Руслан Ісмаілов писали:
Написавши, «найгірше – брати в облогу фортеці», Сунь-Цзи залишився на рівні знань свого часу. З тих пір ми суттєво просунулись у визначенні «найгіршого»:
Поправка 1: найгірше – бомбити ворожі міста.
Поправка 2: ще гірше – розстрілювати мирне населення.
Здається, при такому підході Переслєгін мав би критикувати політику кремля. Але він з явним задоволенням хвалить дії «міністерства оборони» росії. Як же так?
Далі він це пояснює. За його словами, у України та Росії це все вже далеко не в перший раз за останні триста років. Він наводить приклади Мазепи, визвольного руху 1917-1921 років. Ми можемо продовжити цю лінію прикладів. Далі Переслєгін каже, що кожен раз відбувалася «військова операція» для покарання ворогів росії, після чого українці знову ставилися до неї добре.
В інтерв’ю немає переліків деталей цих «військових операцій», але ми то пам’ятаємо і про спалену гетьманську столицю з винищенням усього цивільного населення, і про розстріли українських міст артилерією під час війни за незалежність, і про терор цивільних бандами злочинців в тій же війні, і про голодомор, і про політичні репресії і про багато чого іншого що сталося за ці триста років. І завжди грабунок, грабунок, грабунок. При чому все це далеко не вкрита пилом історія. Стус загинув у 1985 році. Рибак загинув у 2014 році. Але давайте згадаємо ставлення українців до росії до 2013 року, або навіть до 2022.
При цьому, все що росіяни вже витворили за останні тижні, з точки зору кількості знищених українців ще навіть близько не підійшло до голодомору. Згідно з офіційними даними (які, боюсь, є значно заниженими) наші втрати ще навіть не перевершили втрати при знищені росіянами Батурина у 1708 році, тоді вони вбили від 11 до 15 тисяч цивільних.
Отже, ґрунтуючись на історичному досвіді, вони впевнені що ми їм пробачимо.
Як приклад, Переслєгін наводить австро-прусську війну 1866 року «між двома близькими народами». Яку, за його словами, Бісмарк бачив не як війну щоб завоювати Австрію, а як війну щоб Австрія їх «полюбила».
За цією логікою наші міста знищуються і діти вбиваються щоб ми полюбили росію.
Як цей «поважний» теоретик каже, це можливо буде «не одразу», але має статися. А запорукою в цьому має стати російська дипломатія та розчарування в тому, що НАТО не стало за нас воювати.
Думаю, що так само, як з його військовим прогнозом, тут він помиляється.
Проте відповідь на питання чому росіяни чинять такі звірства, стає очевидною.