Попередні статті по темі:

У російського флоту є 300-річні традиції… браку, брехні та ганьби. Цьому присвячений календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні». Але не всі цікаві історії увійшли до календаря, і з цього допису ви дізнаєтесь про анало говнєтсво царської росії.

Під час Кримської війни (1853–1856) на території України вперше у світі відбувся бій за участі броненосних кораблів. Це були французькі броненосці батареї, які успішно атакували російську фортецю Кінбурн. Цей тип кораблів був до певної міри еволюційним розвитком тодішнього кораблебудування.

А от у часи громадянської війни в Сполучених Шатах (1861–1865) з’явився дійсно революційний щодо попередньої епохи корабель. Він називався «Монітор». Корабель був доволі невеликий, водотоннажністю 987 тонн, побудований повністю з заліза. Борти піднімалися над водою на 46 см, тобто весь корпус корабля опинявся під водою. На палубі, окрім башти з двома гарматами, практично нічого не було. Корабель був добре заброньований. В Сполучених Штатах розпочалося масове будівництво кораблів такого класу.

Вони показали себе ефективними у бойових діях біля узбережжя та на річках. Багато країн стали будувати їх. Але через низький борт ці кораблі мали дуже погану морехідність. Це підтвердила доля самого «Монітора», що затонув під час шторму.

У наступних проєктах морехідні якості моніторів були дещо поліпшені. Умовно. Бо низький борт (мала ціль) та маленький розмір (проходить через мілини) були їх важливими перевагами, а от  в океані з такими параметрами не поплаваєш.

Тим не менш, американці після громадянської війни вирішили показати в Європі свій прапор та відправили у турне через Атлантику свій монітор «Міантономо» (3401 тонна). У 1866 році він прибув до росії. Його урочисто зустріла велика російська ескадра, в тому числі новозбудовані російські монітори. Російський адмірал Андрій Попов, щоб переконатися у його морехідних якостях, був гостем на «Міантономо» під час його переходу з Гамбурга до Шербура.

Незабаром він запропонував побудувати для росії океанський монітор, який міг би не тільки боротися з британською торгівлею, а також атакувати ворожі порти. За основу взяв проєкт броненосця «Кептейн», розробленого офіцером та інженером Каупером Кользом. Проєкт був розвитком корабля для запатентованої Кользом конструкції броньованої башти, яка, у свою чергу, народилася під час участі Кольза в облозі Таганрога під час Кримської війни (У 1918–1924 роках місто перебувало у складі України).

І британський, і російський проєкти передбачали створення великого низькобортного корабля з двома двоорудійними баштами (гармати великого калібру) та трьома щоглами (вітрила для економії вугілля і необмежених мандрівок океаном). «Кептейн» тоді тільки почали будувати, тому справжні якості такого проєкту можна було тільки уявити.

Поки росіяни проєктували, перепроєктовували та розпочинали побудову корабля, який початково називався «Крейсер», «Кептейн» був добудований та незабаром потонув, перевернувшись під час шторму. Основною вадою корабля було визнано занадто велику вагу над ватерлінією.

Після багатьох змін у проєкті «Крейсера», він втратив усі щогли з вітрилами, збільшився у розмірах, його водотоннажність зросла з близько 7000 тонн до 10105 (в тому числі за рахунок додаткових запасів вугілля), отримав одну бойову рубку посередині замість двох по бортах, і зрештою став сильно нагадувати не «Кептейн», а проєкт океанського монітора «Девастейшен», що розроблявся головним конструктором британського флоту Едвардом Рідом.

Російський міф про цей корабель стартував з указу царя Алєксандра Другого про будівництво усіх кораблів та їх елементів на російських заводах. (У попередніх проєктах багато чого купували в іноземців.)

Був початок 1869 року. В росії кораблі таких розмірів та такої складності ще не будувались, тому питання про те, як же втілити проєкт у життя, було не з легких. Але якщо вже є указ царя…

Будувати вирішили по новітній тоді бракетній системі, запропонованій Едвардом Рідом. Метал замовили у заводів Сємяннікова и Полєтікі та фінляндського Райволовського. Згодом довелося долучити інші заводи. Дві трициліндрові горизонтальні машини системи Модслея потужністю 9000 л. с. та котли до них замовили заводу Берда (родина шотландських підприємців, що створила великий завод у росії).

У червні 1871 року Едвард Рід відвідав росію та оглянув верф, де будувався корабель. Треба зазначити, що на той момент Рід через розбіжності з британським адміралтейством вже звільнився з посади головного конструктора британського флоту і шукав собі замовлень на проєкти кораблів у інших платоспроможних країнах. За порадами Ріда, внесли кілька змін до проєкту «Крейсера», зокрема, збільшили товщину броні та розширили бруствер, а також додали два бортових кіля. В Англії замовили спеціальний цемент та лак для покриття зсередини металу обшивки.

У 1872 році, на честь 200-річчя з дня народження Петра Першого, «Крейсер» переназвали на «Пьотр Вєлікій».

Як головне озброєння використали виготовлені Обухівським заводом 12-дюймові гармати системи Круппа (той ділився з росіянами не тільки готовими зразками, але й технічною документацією).

Броню, як стверджують росіяни, міг поставити Іжорський завод (який раніше не виробляв броні такої товщини), але у нього було багато замовлень для броненосних фрегатів та канонірських човнів… тож не було часу працювати на «найсильніший корабель у світі». Тому замовили британському заводу «Камель і К°», який, на відміну від конкурента «Браун і К°», не відмовлявся ділитися з росіянами досвідом та документацією. Не забуваймо: ніхто не приховував, що броненосець потрібен для потенційної війни з Англією!

Тим часом, вже спущений на воду корабель добудовували у Кронштадті. Заводу Берда замовили листи для підводної обшивки, в Англії замовили деревину для виготовлення тикової підкладки під броню. Завод Берда виготовляв і деталі для башт та купу інших необхідних механізмів.

Взимку 1872–1873 років далися взнаки перші нюанси місцевого виробництва. Через морози (хто б подумав, що в росії таке буває?) розірвало всі сорок сім кінгстонів та клінкетів. Виробнику, заводу Берда, довелось їх заміняти. Британській фірмі «Браун та Гарфілд» замовили паровий шпиль. Щоденно виконувались якісь роботи, завершувався 1873 рік, а от до завершення будівництва було ще далеко. Британський «Девастейшен» же вже плавав морями.

Щоб прискорити процес, вирішили замовити всі додаткові механізми в Англії (вони також мали стати зразками для копіювання), в тому числі парові машини для обертання башт головного калібру.

В жовтні 1874 року корабель був готовий до випробувань. Ще не були змонтовані башти головного калібру, але насувалась зима, тож треба було випробувати хоча б уже зроблене.

Перші ж ходові випробування виявили пошкодження лопасті одного гвинта (французької конструкції). Спочатку подумали, що причиною був удар об дно, але після ремонту, на інших випробуваннях, пошкодженими виявились вже дві лопасті. Хоча корабель пройшов лише 20 миль, з’явилися незначні пошкодження котлів. Всю зиму корабель добудовували.

Влітку 1875, досі не маючи артилерії головного калібру, корабель вийшов на прийомні випробування. Знову серйозно пошкодженими виявились гвинти. Вирішили, що ця конструкція потребує заміни.

Випробування машини показали, що корабель їсть значно більше вугілля, ніж планувалося, і не може розвинути проєктну швидкість. Втім, самі машини, здавалося, працювали як слід…

У 1876 році росіяни хотіли нарешті мати корабель готовим. Вони знову хотіли «захищати російськомовних» в Туреччині, тому корабель (для пусків «калібрів» – жарт) був потрібен у Середземному морі. У вересні, коли криза минулась без війни, майже всі механізми «Пєтра» були готові, і він вийшов на випробування.

Хоча корабель зміг розвинути швидкість лише у 12,5 вузлів замість проєктних 14, і попри низку дрібних аварій в машині при русі повним ходом, було вирішено зарахувати корабель до складу флоту.

Вихід у море в свіжу погоду показав: низька палуба корабля заливається хвилями. Ось що писав на цю тему присутній на випробуваннях офіцер:

«Треба сказати правду, що велика маса води на палубі справляє спочатку неприємне враження не тільки на людину, яка не була в морі, а й на досвідченого моряка, що звик плавати на бойових кораблях. Втім, треба тільки придивитися до цих каскадів і раз назавжди зрозуміти, що низька палуба в морі стає підводною частиною судна. Переваги низького борту в бою настільки великі, що заради них варто пожертвувати застарілими уявленнями…»

Але головний сюрприз очікував росіян попереду. Дрібні аварії в машині множились. Врешті розірвало паропровід. Інші паропроводи теж виявились дефектними. Детальна інспекція показала, що з 12 котлів 11 є дефектними. В ході перевірки машини знайшли і купу інших дефектів. Заводу Берда наказали замінити всі браковані деталі. За зиму 1876–77 років він це зробив, але після цього збанкрутів. Нові машини так і не давали швидкості більше за 12 вузлів.

У 1877 році росіяни таки розпочали війну з Туреччиною, звісно, для захисту «когось-там», але «Пьотр» у Середземне море не пішов. Адже існував істотний ризик вступу Англії у війну, чия Середземноморська ескадра легко знищила б Балтійський флот.

Влітку знову виявили багато дефектів котлів та паропроводів. Після чергового ремонту у вересні корабель розігнався до 12,35 вузлів, але… в результаті були виявлені чергові дефекти.

Взимку машини відремонтували, для більшої тяги наростили трубу, і врешті… в серпні 1878 року корабель дав лише 10,6 вузла. Не забуваймо: це був період, коли війна з Англією була більш ніж імовірною, і цей корабель мав бути основною російською зброєю…

Враховуючи всі ці недоліки, а також те, що машина споживала приблизно в три рази більше вугілля, ніж броненосці інших держав, було прийнято рішення змінити машину.

Легко сказати: замінити, її ще треба мати, та й, щоб вставити, необхідно пів корабля розібрати…

Автор оригінального проєкту, адмірал Попов, запропонував скористатися допомогою англійської фірми, яка будувала царську яхту «Лівадія». Так і зробили. Англійці пообіцяли виготовити всі механізми за півроку та встановити їх за два з половиною місяці. Щедрі росіяни подарували англійцям браковані машини та котли «Пєтра».

Оскільки машини мали копіювати механізми, виготовлені для царської яхти, це дозволило обійти заборону царя на замовлення за кордоном. В жовтні 1880 року росіяни та фірма «Джон Ельдер і К°» уклали контракт.

Коли корабель дістався Англії, в доку виявили купу пошкоджень, як від невдалого проходу мілководдям до доку, так і через якість побудови корабля та його експлуатацію. Довелося заключати додатковий контракт на ремонт корпусу та установку нового руля. Користуючись перебуванням в Англії, замінили на англійську гідравліку башт головного калібру. Переробили частину корпусу, щоб встановити нові привезені з росії торпедні апарати.

У січні 1882 року, після завершення робіт, корабель показав швидкість вже у 14,36 вузла. Після цього «Пьотр» нарешті став по-справжньому боєготовим. А починали ж будувати у 1869… Інші країни поралися з кораблебудівництвом значно швидше.

Після цього броненосець здійснив вояж Середземним морем, в ході якого були успішно випробувані всі виготовлені англійцями механізми, і в серпні 1882 року повернувся на Балтику, з якої вже не виходив.

Повоювати йому так і не довелось. В кінці ХІХ сторіччя він зовсім застарів і був роззброєний. Довго йшли розмови про модернізацію, але після її початку російська-японська війна затягнула процес, і врешті завершена вона була лише у 1907 році. З корабля зняли броню, надбудували дві палуби та озброїли його 6- та 8-дюймовими гарматами у палубних установках. Так він став навчальним кораблем.

В кінці Першої світової став базою підводних човнів. У Другу – базою мінних сил флоту. В 1950-х його розібрали на метал.

Така-от незавидна доля. Але росіяни як царських, так і радянських, і навіть путінських часів формували про нього міф як про «найсильніший корабель свого часу, який пройшов чотири війни». Хоча нічим особливим від двох британських «Девастейшенів» він не відрізнявся, при тому довго будучи єдиним великим броненосцем російського флоту, тоді як інші країни мали їх десятки різних, часто значно кращих, конструкцій.

Трошки води на російський млин долив Едвард Рід, який, згідно з російськими джерелами (першоджерела мені знайти не вдалось), сказав: «Росіяни встигли перевершити нас як щодо бойової сили існуючих судів, так і щодо нових способів побудови. Їх “Пьотр Вєлікій” цілком вільно може йти в англійські порти, оскільки це судно сильніше, ніж будь-який з наших броненосців».

Тут треба сказати, що він, як згадувалось, до певної міри доклав руку до проєкту цього корабля; а крім того, займаючись політикою в Англії, був великим критиком своїх наступників на посаді головного конструктора британського флоту (вони стверджували, що океанські монітори, які полюбляв Рід, є тупиковим напрямком розвитку кораблів).

Наостанок – цитата від російського капітана корпусу корабельних інженерів П. Дьячкова:

«Всі були просякнуті однією ідеєю: бути корисними своїй рідній Батьківщині, і в короткий час було доведено, що Росія у справі побудови найбільших броненосних суден може обходитися без допомоги іноземців! Корабель “Пьотр Вєлікій”, збудований на російській верфі, російськими людьми і з російських матеріалів, довів спроможність Росії будувати броненосні кораблі найбільших розмірів». (Виділення моє)

Коментарі зайві.

Інші 18 історій ганьби російського флоту з малюнками – в календарі на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні»!

Купуйте і допомагайте нашій армії: весь прибуток від його продажу піде на рахунок ЗСУ.