З одного боку я не є військовим експертом і не маю жодних інсайдів, але в росії всі рішення приймає  путін, який також не є військовим експертом. Більше того, все, що ми побачили у його виконанні з 2014 року і по 2022, є косплеєм місцями російського завоювання України у 1917-1921 роках, місцями Другої світової війни (про це зокрема тут, тут, і тут). А ці періоди в силу своєї професійної діяльності я знаю непогано.

Отже, від самого початку мобілізації йдуть дискусії з приводу того, скільки людей путін мобілізує і як буде їх готувати. Варіанти: 300 тисяч, мільйон, 3 мільйони. Підготовка: відсутня, пару тижнів, місяць, три місяці, півроку…

Мені згадується історія про Сталіна та радянські танки. Після Першої світової війни стало зрозуміло, що танки — це добре, але багато танків — це дорого, тож постало питання, як їх ефективніше застосувати. Хоча усі країни будували «піхотні» та «кавалерійські» танки, організаційно вони використовувались по-різному. Французи розподілили їх невеликими порціями по піхотних дивізіях. Англійці, незважаючи на те, що були піонерами у створенні великих танкових об’єднань і піонерами у відповідній теорії, врешті розподілили танки для підсилення рухомих (колишніх кавалерійських) з’єднань у сполученні з бронеавтомобілями та кавалерією. Хоча частина танків виділялася і піхоті. Німці вважали за необхідне зводити танки у великі з’єднання.

Дискусії щодо кращого методу використання танків ішли і в СРСР. А потім прийшов Сталін і сказав, що не треба нічого обирати. Треба робити все одразу. В радянських стрілецьких дивізіях за штатом 1935 року було 60 танків. Ближче до Другої світової кількість танків зменшили до 16, зате значно зросла кількість дивізій: в 1941 році їх було 198, що дає: 16*198=3169. Це співставно з усією кількістю танків (біля 3500), яку німці змогли зібрати для вторгнення в СРСР.

А крім цього, кожна кавалерійська дивізія мала танковий полк — 64 танки.

Звичайно, це все йшло на додачу до механізованих корпусів, які мали по дві танкові дивізії, кожна з яких нараховувала близько 500 танків… І таких корпусів було 30!

Але і це не все: механізовані корпуси мали по дві моторизовані дивізії, в яких теж було по танковому полку.

Все це виглядає апокаліптично, недарма радянський маршал Тухачевський, поки його не розстріляли, вимагав від промисловості 50 000 танків…

Проте все це було на папері. Це були плани і побажання Сталіна. В реальності радянська промисловість до червня 1941 року встигла випустити біля 30 000 танків. Точної цифри ніхто не знає. Частину з цих танків втратили на фінській війні, частину — в ході експлуатації. Враховуючи якість радянської промисловості, танки, що були випущені на початку 1930-х, в 1941 році були вже не зовсім боєздатними. Отже, навіть доволі потужний репресивний сталінський режим не зміг забезпечити свого володаря потрібною кількістю танків.

Для розуміння російського підходу треба зважати на ще один момент. Головний радник Сталіна з військових питань, начальник генштабу СРСР в період підготовки до Другої світової війни Борис Шапошников, присвятив багато сторінок теоретичних праць тому, як має проводитись мобілізація в СРСР. Якщо коротко, то, на його думку, мобілізація — це процес не одномоментний, він розпочинається задовго до офіційного оголошення і триває до самого завершення війни. Його задача — виставити замість кожного вибулого вояка нового в якомога коротший термін, а якщо дозволяють ресурси, то і двох-трьох.

Отже, історична логіка говорить, що в планах Путіна — не 300 тисяч, не мільйон, не 3 мільйони, а значно більше — стільки, скільки є. 15-20 мільйонів. Не одразу, а хвилями. Проте, якщо навіть Сталін не зміг досягти своїх намірів, то путінська державна система точно не зможе виконати цих планів.

І путін не буде обирати рівень підготовки – день, пару тижнів, місяць, три місяці, півроку… Він, як Сталін, обере все одразу. Ми вже бачимо у новинах перших чмобіків на фронті: це ті, хто пішов без підготовки. Але будуть і ті, що готуватимуться і пару тижнів, і місяць, і більше.

Зараз в інтернеті багато відео з російськими мобілізованими, яке викликає моментами просто гомеричний сміх. Але хай це не замулює вам очі! Так в росії було завжди. Просто раніше не було телефонів, щоб це відзняти. Але спогади з різних російських війн ХІХ та ХХ сторіч дають ту саму картину.

Вони дійсно виглядають ідіотами, але, коли їх багато і вони мають зброю, вони цілком в змозі влаштувати Бучу, Маріуполь, Ізюм і т. д. Завжди так робили.

В росії дійсно немає матеріальних можливостей забезпечити цю ораву усім необхідним. Але їх завжди не було. І їх завжди не забезпечували. Згадайте одну мосінку на трьох в Другу світову або російських “мобіків” 1915 року, яких готували до бою без зброї. Тому їх вдягнуть в те що є, дадуть в руки те, що підвернеться, і відправлять воювати.

І російські планувальники не переймаються через нестачу ліжок, аптечок і т. д. Ще раз повторю: вони так воювали завжди.

Хоча путін навряд чи зможе мобілізувати 20 мільйонів, навіть 3-5 мільйонів — це доволі багато і небезпечно для нас.

Проте не все так погано. Знов-таки, без інсайдів, лише історична логіка.

Той самий Борис Шапошников стверджував, що мобілізація наносить непоправної шкоди економіці, забираючи з неї робочу силу та паралізуючи транспортні перевезення на багато місяців. І шкода ця настільки серйозна, що дорівнює програній великій війні. Мобілізація також загострює усі протиріччя в суспільстві і суттєво погіршує якість державного управління. Виправданням цьому можуть служити лише значні перемоги на полі бою. Без їх морального та економічного ефекту держава може опинитися у серйозній кризі.

Він знав, про що говорив. Адже на власні очі бачив мобілізацію та її ефект в російсько-японську та Першу світову війни. Коли він вчився військовій справі, ще свіжими були спогади про російсько-турецьку війну 1877-1878 років та Кримську війну (багато дослідників вважають її прообразом світової). З цих чотирьох великих війн три росія програла. Дві з них закінчилися революціями, а Кримська нехай обійшлася без неї, але зі зміною царя відбулися такі зміни в імперії (звільнення кріпаків), що за значенням це було близько до революції. Причому в жодній з війн не було повного військового розгрому, хоча серії поразок, на кшталт нинішньої під Харковом, були.

Війни були програні через вплив мобілізації на економіку та загострення внутрішніх протиріч. В лютому 1917 року був взагалі хрестоматійний приклад: поштовхом до революції стали демонстрації голодуючих у Петрограді. При тому, що хліб у країні був, просто зайнята військовими перевезеннями залізниця не змогла доставити його в столицю.

Єдина з цих чотирьох війн, яку росія змогла виграти, — російсько-турецька війна 1877-1878 років — також спричинила загострення внутрішньої ситуації в країні. Одним з наслідків якого було вбивство «царя-визволителя» Алєксандра ІІ.

Здається, тут окремо стоїть Друга світова. Проте після початку мобілізації сталінська економіка також не могла забезпечити населення та армію їжею, а промисловість — сировиною для виробництва. Коли ми згадуємо про ленд-ліз, ми думаємо в першу чергу про танки та літаки. Але це також і американська тушкованка, потяги, вантажівки, гума, матеріали для виробництва зброї. Без цього СРСР навряд чи встояв би. А сьогодні в світі немає країн, які готові забезпечувати росію усім необхідним у таких масштабах.

Путніський режим, побудований крадіями на принципах особистої лояльності, навряд чи буде міцнішим за своїх попередників. А значить, він програє.

Задача нашої країни — вистояти необхідний час, наносячи ворогу максимальної шкоди. І мова не тільки про бойові дії: важливим є також дипломатичний, інформаційний, культурний, економічний фронти. Зараз кожен може зробити щось для перемоги.

Чим більше ми зробимо, тим швидше буде перемога і настане мир.