На початку ХХ століття кіно тільки зароджувалося, і його можливості для відображення реального життя були обмеженими. Плівці не вистачало чутливості, і знімати можна було практично тільки на вулиці при яскравому світлі. Й, звичайно, чіткого розуміння як подавати історичні події в кіно теж не існувало.

У цей період реконструкція історичних подій стала популярним жанром, але часто ці “відтворення” не відповідали реальним фактам і були вигаданими або перебільшеними. Ця тенденція виникла з кількох причин: технічні обмеження, прагнення задовольнити суспільний попит на видовища та інтерес до актуальних подій, а також вплив театральної естетики, яка була характерною для ранніх кінематографістів.

Не дивно, що серед тих, хто висвітлював історичні події, знаходимо імена людей, яких прославило постановочне кіно, наприклад, Жоржа Мельєса.

Сьогодні я на прикладі трьох фільмів, “Коронації Едуарда VII” (1902), “Морського бою у Греції” (1897) Жоржа Мельєса та “Нападу на китайську місію” (1900) Джеймса Вільямсона розповім, чому реконструкція подій тоді замінювала документальні зйомки і як суспільство сприймало такі стрічки.

“Морський бій в Греції”

Греко-турецька війна 1897 року, також відома як “Тридцятиденна війна”, була коротким конфліктом між Грецією та Османською імперією. Вона виникла через суперечки навколо острова Крит, де греки боролися за об’єднання з Грецією, тоді як османи намагалися зберегти контроль. Незважаючи на відчайдушну оборону, грецька армія зазнала поразки через слабку підготовку та технічну відсталість.

Результатом війни стала автономія Криту під міжнародним контролем, а також зобов’язання Греції виплатити Османській імперії репарації. Цей конфлікт став важливим етапом у боротьбі Греції за возз’єднання земель, де проживали греки.

Засоби масової інформації тоді могли оперативно інформувати європейську громадськість, але проблема полягала в тому, що необхідно було мати кореспондентів на місці подій, а Греція тоді знаходилась на периферії європейських інтересів, і їхати у зону бойових дій було довго. Тим важче було уявити, що в зону бойових дій вчасно приїде кінооператор…

А публіка дуже хотіла побачити актуальні події цієї війни. Після останньої великої війни у Європі (Франко-прусської 1870-1981 років) виросло ціле покоління. для якого війна не в колоніях була екзотикою.

“Морський бій у Греції” (1897) Жоржа Мельєса — це короткометражний німий фільм, натхнений подіями греко-турецької війни 1897 року. Ніхто серед широкого загалу, зокрема сам Мельєс, не знав достоту, як виглядали грецькі моряки та грецькі кораблі. Тому як сюжет, так і образи були чистою фантазією автора.

Мельєс створив інноваційну рухому платформу для декорацій, яка імітувала хитання корабля, що на той час було технічною новинкою. Сюжетом фільму є бойова тривога і ведення вогню грецьким кораблем.

Хоча справжніх великих морських боїв у цій війні не було, стрічка демонструє винахідливість режисера в постановці та використанні спецефектів, зокрема симуляції гарматних вибухів. Це яскравий приклад раннього кінематографу, який поєднував реальні події з фантазією.

“Напад на китайську місію”

Фільм “Напад на китайську місію” (1900) режисера Джеймса Вільямсона є однією з перших кінокартин, що намагалася зобразити події на тлі актуальних конфліктів, де для драматургічного ефекту спробували використати монтаж.

Його сюжет розгортається в Китаї, під час Боксерського повстання. Фільм створено за реальними подіями, які широко висвітлювались тогочасною пресою. Особливість конфлікту полягала в тому, що проти китайських повстанців, таємно підтримуваних їхнім урядом, виступили об’єднані війська Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Росії, Японії, Італії та Австро-Угорщини. Отже, ці події опинилися без перебільшення на перших шпальтах часописів у всьому світі.

Ця двохвилинна короткометражна німа стрічка демонструє захист релігійної місії, на яку нападають китайці. У ній показано, як моряки приходять на допомогу дружині місіонера, убитого під час Боксерського повстання. У фільмі використано зміну ракурсів зйомки та задіяно щонайменше два десятки виконавців, тоді як більшість драматичних фільмів того часу обмежувалися мінімальним акторським складом. Для створення драматизму і напруги використовувались візуальні ефекти стрільби та вибухів.

Стрічка знята в покинутому будинку в Гоуві, Англія, де створено атмосферу місії, включно з вивіскою китайською й англійською мовами. Попри короткий хронометраж і примітивні технічні засоби, фільм справляє сильне враження, відображаючи новаторський підхід Вільямсона до кінематографу, зокрема його увагу до реалістичності та динаміки дії.

Режисер надихнувся фільмом Жоржа Мельєса “Справа Дрейфуса” (1899), який містив біля 11 планів.

Це приклад раннього воєнного кіно, яке прокладало шлях для подальших історичних і драматичних стрічок, ілюструючи, як кіно використовувалося для документування та популяризації глобальних подій того часу.

“Коронація Едуарда VII”

Коронація Едуарда VII була важливою подією в історії Великої Британії, що відбулася 9 серпня 1902 року в Вестмінстерському абатстві. Спочатку вона була запланована на червень, але була відкладена через апендицит короля, що вимагав термінової операції — тоді ще ризикованої медичної процедури.

Церемонія ознаменувала початок правління Едуарда VII після більше ніж півсторіччя перебування на престолі королеви Вікторії. Захід включав традиційні релігійні та монархічні ритуали, в яких брали участь члени королівської родини та високопосадовці. Королеву Олександру було короновано разом із чоловіком.

Зйомки реконструкції “Коронації Едуарда VII” були видатним досягненням Жоржа Мельєса, одного з піонерів кінематографу. Фільм мав на меті відобразити основні моменти церемонії, яка тривали кілька годин, у компактному форматі тривалістю лише шість хвилин.

Кіно тоді робилося дуже повільно, і Мельєс разом з продюсером картини Чарльзом Урбаном вирішили здивувати світ. Едуард VII мав правити найбільшою, найпотужнішою і найрозвинутішою країною у світі, отже, кінематографісти хотіли влаштувати прем’єру фільму про коронацію… в день коронації. Для цього відзняти матеріал потрібно було значно раніше.

Грандіозним для свого часу у підході до цієї роботи було все. В першу чергу, підготовка та дослідження (на відміну від “Морського бою в Греції”): продюсер зібрав для Мельєса опис ритуалів, фотографії Вестмінстерського абатства та інструкції для точного відтворення подій.

Мельєс також розробив складну декорацію з ефектом тромплей (trompe-l’œil), яка показувала абатство. Тромплей — це художній прийом, що використовує реалістичні зображення для створення ілюзії тривимірності на двовимірній поверхні. Назва походить від французького trompe-l’œil, що означає “обман зору”. Художники, які працюють у цьому стилі, малюють картини, які створюють ефект реального простору, наприклад, зображують фальшиві двері, вікна чи об’єкти, що здаються справжніми. Техніка тромплей була популярною в епоху Ренесансу і Бароко, а також активно використовується в сучасному дизайні інтер’єрів і стріт-арті.

Через великі розміри декорацію зібрали просто неба в саду режисера.

Фільм вирізнявся увагою до деталей; близько 40 акторів були ретельно відібрані за зовнішньою схожістю з реальними персонажами. Ролі короля та королеви виконували працівник пральні та актриса з театру Châtelet відповідно. Для створення максимальної реалістичності Мельєс виготовив корони, трон і меблі (які згодом використовувалися в інших його фільмах).

Свої особливості мали зйомка та монтаж: фільмували дві версії (тоді це теж було великим новаторством), для британської та американської аудиторій, із різними фінальними сценами, щоб відповідати очікуванням кожного ринку. Зйомки включали використання спеціального обладнання для максимальної деталізації.

Додатково Урбан записав реальні кадри прибуття та від’їзду королівського кортежу, які інтегрували до фільму для правдоподібності.

Фільм був показаний в день коронації, 9 серпня 1902 року, в театрі Alhambra в Лондоні. Він мав великий успіх, незважаючи на те, що його позиціонували як реконструкцію, а не справжню зйомку. Цікаво, що вже через кілька десятків років багато хто сприймав цю стрічку за справжню хроніку.

Ця кінокартина є важливим прикладом того, як ранній кінематограф використовував художні прийоми для відтворення великих історичних подій.

Фільми-реконструкції, як-от “Напад на китайську місію” Джеймса Вільямсона або “Коронація Едуарда VII” Жоржа Мельєса (але не “Морський бій в Греції”!), демонструють, як кінематограф використовував мистецькі прийоми, щоб відтворити ключові події сучасності чи минулого. Такі стрічки поєднували драматизацію, технічні нововведення й історичний контекст, залучаючи аудиторію до перегляду “живої історії”. Незважаючи на критику за їхню театральність, ці фільми відображають важливий етап у становленні кіно як масового мистецтва.

В Youtube можна переглянути лише частину фільму:

Презентація

Проте вже за кілька років по всьому світу активно знімали справжню кінохроніку. Знімали її і в Україні під час Української революції. Якщо ви хочете побачити її на великому екрані, запрошуємо на презентацію фільму «Український рух» 1917 року. Ця унікальна хронікальна стрічка, яка показує Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та інших діячів, є одним з небагатьох кінодокументів того часу. Плівка, що зберігається у Центральному державному архіві, пройшла численні копіювання, і це погіршило якість зображення. Тому наша команда відреставрувала її, використавши технології 4K і ШІ.

Побачити відреставрований фільм та дізнатися про процес реставрації можна буде на презентації 26 листопада у синій залі Будинку кіно в Києві о 18:00.