Хроніка революції… Живі кадри суспільного піднесення, надії, віри у волю, торжество прогресу й справедливості. Кожна революція в Україні з ХХ століття мала свою хроніку. Вже за кілька днів, 26 листопада, ми покажемо в Будинку кіно відреставровану хроніку Української революції 1917—1921 рр., де нарешті чітко і зблизька, мов наших сучасників — ну, майже як наших сучасників — побачимо дієвців українського визвольного руху сторічної давнини.

Але сьогодні не про це. Сьогодні — про любительську, невисокої якості, на стільниковий телефон відзняту хроніку. Хроніку нашої революції, початку Третіх визвольних змагань, нової війни за Незалежність. Тоді, 23 листопада 2013 року, про масштаби майбутніх подій важко було здогадатися. Проте в повітрі вже витало передчуття того, що Україна вступає на новий етап. На етап реальної боротьби за свою культурну й політичну незалежність, за свій європейський вибір.

У той день декілька тисяч українців зібралися біля Меморіалу жертв Голодомору. Там відбулася панахида, що стала прообразом релігійних служб на Майдані, разом молилися УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, РКЦ, протестантські, мусульманські та іудейські священники.

Це був ще «мирний» захід, організований за старими стандартами, але «влада» вже вовком дивилася на людей, які йшли під українським прапором. І люди були напоготові. Коли до нашого режисера Івана Канівця підійшли співробітники міліції, один із майбутніх героїв війни з товаришами миттєво опинилися поруч, щоб прийти на допомогу. Тоді все виявилося непорозумінням і обійшлося без насилля. Але вже за кілька днів «правоохоронці» показали звірячий оскал російського шовінізму. Сьогоднішня ракета є продовженням тієї самої історії: коли кийки, кулі, снаряди та танки не допомогли, росія схопилась за свою останню надію — носії ядерної зброї. Чи дасть їй це перемогу? Чи можна ракетою перемогти дух вільних людей, яких ми бачимо тут? Я думаю, відповідь очевидна.