«Плачте, але знімайте!» — у Другу світову говорив Довженко документалістам. І вони знімали. Знімають і зараз, подекуди творячи справжнє кіномистецтво… як не дивно звучить це щодо знімків такої страшної дійсності.
Збереглися світлини часів Першої світової війни — моторошні й водночас по-своєму прекрасні фото мертвого пейзажу війни: порита окопами земля, поодинокі дерева і багато, багато колючого дроту. Тепер маємо вдоста подібних кадрів просто під Києвом: чорні воронки-«кратери» на засніженому полі, протитанкові «їжаки» на безлюдній дорозі, візерунок від шин автівок на землі… Пропущені через око камери і серце автора, вони стають чимось більшим за звичайну фіксацію війни. Додаймо до цього те, що можна назвати «мистецтвом авторства війни»: стіну з розстріляних автівок — стихійну інсталяцію, яку не забути жодному українцю; пам’ятник Тарасу Шевченку з простреленою скронею, що дивиться в бік зруйнованих будинків; статую святого Володимира у захисному риштуванні від обстрілів «православних братів». І, нарешті, найголовніше — люди, готові поділитися пережитим і зберегти, мабуть, найболючіші спогади свого життя на плівці (чи на сервері, неважливо). Взяті окремо, ці образи відомі, мабуть, кожному з нас. Але в кіномистецтві своя математика, тут 1+1=3. І в документальному проєкті Ірини Правило та її команди ці фрагменти складуться в картину деокупованої Київщини.
Поки ми говоримо не про готовий фільм, а про його промо — такий собі ескіз, якому, сподіваємося, належить перетворитися на повноцінне полотно з історії російсько-української війни. У нього ще навіть немає конкретної назви, лише лаконічне «War Documentary. Promo short». Про що фільм? «Це історія героїв, які оговтуються після руйнувань на Київщині, об’єднані спільним травматичним досвідом зустрічі з російською агресією, надіями на перемогу та відродження», — говорить прес-реліз. Іншими словами, зріз постокупаційного життя, зі своєю драматургією (наскільки це можливо у ще-не-фільмі): від поруйнованої інфраструктури і стихійного кладовища біля церкви до емоційного осердя — розповідей людей, тих, що пережили окупацію, і тих, хто виганяє окупантів із цієї землі. А закінчується все образом храму, як символу не релігії, але віри. Віри в краще майбутнє без війни.
Тут багато епічних загальних планів, що показують жах руйнувань і красу світу, якого ці руйнування торкнулись. Проте не менш, а то й більш важливим є кінопортрет, “колективний портрет українців, які проживають спільну драму воєнного вторгнення, найбільшого в Європі з часів Другої світової війни”, за визначенням авторів. Це цивільні і військові: бучанський священик Андрій Галавін, художник Сергій Вутянов і його дружина Наталя, котра пережила окупацію, водій і механік БМП Збройних Сил України Віталій та Сергій.
Знімати документальне кіно про війну болісно і страшно: надто свіжі рани у всього суспільства, надто небезпечний матеріал. Небезпечний, до речі, і в прямому сенсі. Як розповідає режисерка Ірина Правило: «Часом настільки фокусувались на роботі, що місцеві казали: “Ви ось там ходили, ми вас не хотіли лякати, щоб ногою не смикнули, але там може бути ще заміновано. Ми там не ходимо”. Слава Богу, був якийсь захист і просто вело, як має бути». Так чи інакше, багато матеріалу вже зібрано, дещо ще дозбирується. Важливо, що автори прагнуть не лише зафіксувати, але й мистецьки подати його, дбаючи про стиль і зміст: тут багато ефектних кадрів, але не це не порожня красивість, а «переформатування» реальності в образ, насичення його додатковими смислами. Саме так працюють вертикальні панорамування поруйнованого будинку чи вцілілого храму, що стають символами відповідно знищеного мирного життя і збереженої надії.
Наша розповідь неповна й поверхова, але і йдеться, як уже згадувалось, лише про проєкт. Хочеться побачити вже готовий фільм і судити по ньому — але це справа часу і, боїмося, чималих зусиль. А наразі вболіваємо і чекаємо. Охочі ж допомогти проєкту можуть це зробити:
https://www.righttimestudios.com/war-project
Промо втілено за підтримки Українського культурного фонду в рамках проєкту «Воєнний документальний проєкт. Короткометражний промо вебфільм» програми «Стипендія на відновлення культурно-мистецької діяльності».
Знімальна група фільму: режисерка, продюсерка, операторка Ірина Правило; оператор, виконавчий продюсер Олександр Мещеряков; композитор Ігор Завгородній; ко-продюсерка Юлія Зіммерманн. Студія-виробник — Right Time Studios
Орієнтовний вихід на екрани — 2023 рік.
Промо можна проглянути за посиланням:
War Documentary. Promo Short | Directed by Iryna Pravylo | Right Time Studios