Чт. Лис 21st, 2024

Мене часто запитують: чому таку увагу ти приділяєш флоту? Ми ж практично не морська країна…

І дійсно, документальний фільм «Тризуб Нептуна», календар до сторіччя підняття українських прапорів Чорноморським флотом, робота над документальною стрічкою «29 квітня» в рамках проєкту «Генерація волі», перша частина роману «Циндао-Відень-Київ», оповідання «Воля в Трапезунді» та «Червона Україна», робота над новим романом про український Крим у 1918 році, ідея та участь в організації церемонії підняття військово-морського прапору до сторіччя підняття українських прапорів Чорноморським флотом, лекції, стендові виставки та інфографіка про українське море потребували дуже багато творчого часу.

Дещицю часу було присвячено і російському флоту та справжній ціні його “немекнучої слави” — мова про календар «Російський військовий корабель на дні».

То ж чому?

Можу відповісти коротко: вільне використання морських комунікацій додасть нам величезних бонусів у будь-якій сфері діяльності. В першу чергу — економічній, але також і в політичній, безпековій, ресурсній… Але для цього українці мають знати та любити море.

Втім, це суха, “академічна” відповідь. Давайте подивимось на це питання трохи ширше.

Поглянемо на події нинішньої війни з Росією. Не будемо гадати, що було головною метою Путіна (це більш-менш очевидно), але звернемо увагу на ситуацію на морі.

Навіть якби росіяни були зупинені на всіх ділянках фронту в перші дні наступу і не змогли захопити нічого, окрім вже контрольованих ними територій на сході та в Криму, їхній Чорноморський флот влаштував би нам блокаду Чорного та Азовського моря. Це фактично зараз і відбувається.

За таких умов левова частка української промисловості та агробізнесу була б паралізована. Без ракетних ударів та захоплених міст підприємства з сотнями тисяч робітників просто зупинилися б. Маріуполь би вцілів, але меткомбінати не працювали б. І вже за кілька місяців грошей на оборону у нас не було б. В реальності росіяни підсилили це фізичним знищенням тих підприємств, що подіяло швидше, та, з іншого боку, вимагало від них більших витрат і втрат.

В нинішніх умовах ми змушені домовлятися про коридори з Одеси, і це дійсно важливо для нас, бо без працюючої економіки нам не буде чим годувати своє військо.

Але, якби ми мали змогу контролювати Чорне та Азовське моря, і російські кораблі боялись би висунути носа зі своїх баз, то домовлятися про «зернові» коридори для себе мусив би вже Путін. А ми могли б виставляти умови. І Крим тоді був би пасткою для всіх загнаних туди військ.  А постачання зброї, пального та усього іншого через Одесу неймовірно спростило б логістику для наших західних партнерів. Якби ситуація на півдні розвивалась саме так, то і на півночі та сході вона була б зовсім іншою.

Про те, що у боротьбі країн значно більші шанси на перемогу в тієї, яка має перевагу на морі,  ще сто років тому написали два моряки — Альфред Тайєр Мехен та Філіп Коломб. Принципи, викладені Мехеном, активно використовувались переможцями у Першій та Другій світових війнах. Хоча авіація та ядерна зброя вносять в життя свої корективи, проте базові принципи панування на морі не змінились, і сьогодні їх проти нас використовує росія.

Передумова для цього очевидна — потужні військово-морські сили.

Вони складаються з двох компонентів — людей та кораблів.

Для того, щоб у море йшли найкращі та найздібніші українці, не тільки з приморських міст, де сімейні традиції та близькість стихії створюють гарні для цього передумови, а з усієї країни, треба популяризувати морську тематику. Тим більше, ми маємо для цього підстави: історія України пов’язана з морем значно більше, ніж це зазвичай уявляють. Тут мова і про Русь, козаччину, і про службу в російському (згодом радянському), і в австрійському, і навіть у інших флотах.

Другий компонент, кораблі (сьогодні можна говорити про військово-морську техніку, адже сюди входять і морська авіація, і ракетна зброя, і підрозділи берегової оборони), — це дуже дорого. Навіть морська авіація має свої технічні особливості, випускається дрібними серіями, і всі зразки цієї техніки є дорожчими за їх суходільні аналоги. Те саме з підготовкою екіпажів.

Утримувати потужні військово-морські сили дорого. Так було з часів стародавньої Греції і до наших днів. Тому багато країн приймають свідомі рішення не інвестувати гроші в цю справу. Це подібно до того, як людина свідомо не хоче йти отримувати вищу освіту, бо розуміє, що це довго, складно і дорого, а результат ще й залежатиме не тільки від якості освіти, а і від вміння її застосувати. Крім того, розвиток військово-морської техніки — справа тривала, кораблі проєктуються довго, будуються роками, і мають взаємодіяти з усіма іншими компонентами військово-морських сил, які теж створюються не за один день.

Ті країни, які інвестували у флот, мають його використовувати як інструмент активної зовнішньої політики, інакше ці витрати постають значно менш виправданими. Це створює ілюзію, що сила на морі потрібна тільки тим, хто шукає собі пригод у світі. Але це не так. В нашому випадку наявність потужних військово-морських сил могла б мати для нинішньої війни значення більше, ніж наявність ядерної зброї.

Адже ядерна зброя є фактором стримування, і як такий працює, поки вона не використана. Якщо ж вона не змогла стримати ворога від нападу, рішення про її застосування першими може мати вкрай негативні наслідки. Тоді як військово-морські сили могли б легко змінити характер війни на півдні, та й були б готові до використання в будь-який час. Це коштувало б великих грошей, але зберегло б тисячі (десятки тисяч!) життів, і було б значно меншим за витрати на відновлення всього зруйнованого.

Проте програма з розвитку наших військово-морських сил для нинішньої війни мала б виконуватись приблизно починаючи з 1996 року і аж до сьогодення. Це значить, що її мали б продовжувати (фінансувати) всі партії, що за цей час приходили до влади. Це, в свою чергу, можливо за головної умови: електорального запиту. Який походить від широких народних мас. Отже, повертаємось до популяризації моря…

Тут варто перейти до спроби України отримати незалежність сто років тому. В ті часи ще не було ядерної зброї, авіація робили перші кроки. Тоді всі досягнення науково-технічного прогресу втілювались у кораблях. В ті часи, якщо перефразувати відому фразу Ґете, скільки лінкорів ти мав, стільки разів ти був державою. Так склалося, що світогляд українських політиків, які очолили боротьбу за незалежність у 1917 році, був суто суходільним. Проте українські моряки в Севастополі все чудово розуміли, і завдяки їх зусиллям 29 квітня 1918 року Чорноморський флот підняв українські прапори. До його складу входили два сучасні лінкори — «Воля» та «Вільна росія». Цей факт потенційно робив Україну найсильнішою державою Чорного моря, і далеко не останньою в світі. На той момент більше лінкорів мали лише такі країни: Британія, Німеччина, Франція, США, Японія, Італія, Австро-Угорщина, росія, Іспанія. Проте, на жаль, подальші події в Україні призвели до втрати флоту.

В 1919 році українською владою розглядався варіант зробити Одесу головною базою визвольного руху, але для цього треба було налагодити стосунки з тими, хто міг забезпечити постачання — французами та англійцями. Цього не сталося.

Якби Україна в ті часи змогла встояти перед російською навалою, то за наявності флоту могла б вплинути на формування свого оточення. За підсумками Першої світової війни, Туреччина втратила значну частину анатолійського півострова, в тому числі майже все узбережжя. Не згодна з результатами договору турецька громадськість повстала, і під проводом нового уряду розпочала Війну за незалежність (1919-1923). На успіх цієї війни вплинули поставки зброї з СРСР через Чорне море. Переможна Туреччина залишилась вдячною СРСР, що до певної міри мало наслідки і у Другій світовій війні, а можливо, і сьогодні теж.  А другом Туреччини могла б бути Україна…

Проте історія пішла так, як пішла. А наша задача — думати про майбутнє, в якому Україні, не представленій на морях, може бути вкрай важко.

P.S. У 1908 році в Туреччині відбулась буржуазна революція. Флот країни був у занепаді, а це загрожувало втратою територій, завойовувати які, практично не ховаючись, готувалась росія (і не тільки). Туреччина замовила два лінкори в Англії (таких кораблів у неї ще не було. Але грошей на їх побудову не вистачало. Тоді оголосили всенародну підписку, збирали гроші так, як це зараз роблять волонтери. На початку Першої світової Англія прийняла рішення про конфіскацію збудованого. Це обурило майже кожну турецьку родину, яка зробила свій внесок в цей проєкт. В результаті рішення уряду виступити на боці Німеччини було прийнято значно позитивніше, ніж мало б…

Так виглядав турецький лінкор у британському флоті
Один коментар до “Україна і море”
  1. Пане Іване!
    Чудові історичні та аналітичні статті, особливо «Україна і море».
    Написано просто і аргументовано. І справді слугуватиме популяризації військово-морської справи України в Україні! Дякую!
    З повагою, Степан Яким???як

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *