Попередні статті по темі:

У російського флоту є 300-річні традиції… шахрайства, брехні та ганьби. Цьому присвячений календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні». Але не всі цікаві історії увійшли до календаря, і з цього допису ви дізнаєтесь про шахраїв державного рівня.

Під час російсько-японської війни росія втратила 17 броненосців — основних бойових кораблів тієї доби. Щоправда, три з них були броненосцями берегової оборони, і за технічними характеристиками не могли рівнятися до броненосців «справжніх».

Масштаб цих втрат був безпрецедентним. Для порівняння: Англія, володарка морів, тоді мала 39 броненосців, Німеччина, яка прагнула поборотися з Англією за це звання, — 19. Японія починала війну з росією з усього 6-ма, а завершила — з 4-ма такими кораблями.

Чорноморський флот росії не міг вийти з проток, тому для дій у світовому океані у росії на Балтиці залишились лише два сучасні броненосці і один застарілий та недоозброєний.

Демілітаризація пройшла успішно! Російські моряки, які весь час хотіли помірятися силою з англійцями, залишились без бойових кораблів…

Між іншим, щодо «війни з НАТО»: росіянам тоді важко було повірити, що їх розбили саме японці. Ось фрагмент з книги «Цусіма» Алєксєя Новікова, який був свідком подій:

Ворог продовжував оточувати нас своїм флотом, що складався з двадцяти семи бойових кораблів, крім міноносців. Серед них були й ті дванадцять броненосців та броненосних крейсерів, які були головними силами, з якими ми билися напередодні. Ці кораблі, як і всі інші, вражали нас своїм парадним виглядом. Ми не помічали на них ні знесених щогл, ні повалених труб, ні розбитих містків. Японці, розгромивши нашу 2-гу ескадру, самі, мабуть, мало постраждали, наче стріляли по щитах на маневрах. І тепер, як на огляд, вийшли вони у повному складі, стискаючи нас залізним кільцем смерті. Це було нечуване торжество одних і повне безсилля інших. Ми ще на шляху до бою знали, що будемо розбиті, але навряд чи хтось припускав, що розгром ескадри прийме такий грандіозний масштаб. На нас, які випадково вціліли від вчорашнього бою, зійшло якесь зціпеніння. Пригнічений розум відмовлявся будь-що зрозуміти в цих подіях. Матроси, шукаючи причин поразки, сперечалися між собою.

Один артилерійський квартирмейстер, розмахуючи руками, збуджено кричав:

— Хіба ми вчора не стріляли у японців? Ми розкидали в них майже всі снаряди. Наші запаси спорожніли. Як же так вийшло, що японські кораблі залишилися неушкодженими?

На артилеристів усі дивилися зі злістю, немов вони були винні в нашому лиху, і дорікали:

— Ви, капловухі чорти, стріляли і по щитах при Мадагаскарі. Бухали чотири дні. А що з того? Витягли з води свій щит, а на ньому жодної подряпини.

Старший боцман, кондуктор Саєм, пояснив це інакше:

— Як видно з усього, братики, ми вчора билися з англійською ескадрою. А японці тим часом переховувалися за островом Цусіма. І тільки сьогодні вийшли, щоб добити нас.

— Найімовірніше, так воно й було, — підтакнув артилерійський квартирмейстер. — Я сам бачив, як тонув чотиритрубний корабель. А у японців, як кажуть офіцери, таких не було. Значить, з англійцями билися.

Але, щоб там не думали прості росіяни, треба було щось робити для відновлення флоту. Тим більше, їм хотілося краще підготуватися та помститися японцям у новій війні.

Враховуючи швидкість побудови броненосців в росії, наздогнати потенційних супротивників при такому відриві було б важкувато. Але доля несподівано повернулась до росіян обличчям.

Серед військово-морської спільноти неодноразово виникала ідея побудувати корабель, озброєний тільки гарматами великого калібру. (Броненосці мали, як правило, 4 гармати калібру 305 мм, 10-14 гармат калібру 152 мм та 20-30 гармат калібру 75 мм і менше.) Найбільш докладно її виклав італійський конструктор Вітторіо Куніберті у статті 1903 року «Ідеальний бойовий корабель для британського флоту». Він запропонував створити корабель, озброєний дванадцятьма 305-мм гарматами.

Проте з реалізацією такої ідеї не поспішали. Справа в тому, що гармати великого калібру довго заряджалися, стріляли не дуже точно, і головне, ці гармати могли потенційно стріляти на доволі великі відстані, до 8-9 кілометрів, але пристроїв для керування вогнем на такі дистанції довго не було. Вважалося, що бої будуть вестись на невеликих відстанях, до 3 км. В таких умовах скорострільні 152-мм гармати мали принести значно більше користі, ніж 305-мм. Цей висновок повністю підтвердився під час японо-китайської війни 1894-1895 років.

Але на 1905 рік (Цусімська битва) розвиток техніки змінив картину. Бій розпочався на дистанції 8 кілометрів. На такій відстані артилерія середнього калібру була зовсім неефективною, а новітні прилади керування вогнем дозволили японцям у першій фазі артилерійського бою потопити 3 російські броненосці.

Отже, питання створення корабля з гарматами великого калібру назріло. Першим був англійський корабель «Дредноут», який мав на озброєнні десять 305-мм гармат та 27 76-мм гармат. Він був введений у склад флоту у грудні 1906 року.

З появою цього революційного корабля, який дав назву класу, всі броненосці вмить виявились застарілими. Таким чином, гонку морських озброєнь можна було починати з нуля. Що було дуже вигідно для росії.

Американці паралельно з англійцями розробляли власний проєкт аналогічного корабля. Але тривалі проєктування та побудова призвели до того, що «Сауз Кароліна» та «Мічіган» були готові лише у 1910 році. Ці кораблі мали лише 8 гармат головного калібру, але ті були краще розташовані, і американська система стала широко розповсюдженою.

Німці, французи, італійці, японці та австро-угорці також почали розробляти подібні кораблі.

А що росіяни? Вони спробували розробити проєкт самостійно, але зрозуміли, що без ознайомлення з західними технічними рішеннями спроєктувати такий корабель не вийде…

Досвід «Сокола» та «Орла» дався взнаки, і замість банального інтелектуального (як це слово може бути застосовано до росії – загадка) піратства або повторення ескізних проєктів росіяни вибрали інший метод: треба було, щоб іноземці… самі розповіли їм усі деталі.

Обставлено все було солідно. Наприкінці 1907 року був оголошений всесвітній конкурс на «найкращий проєкт лінійного корабля для російського флоту». В «рівних» умовах змагалися 6 російських заводів та 21 іноземна фірма (серед них були шість англійських, чотири німецькі, чотири французькі, дві італійські, одна австро-угорська та чотири американські). Причому серед іноземців були провідні кораблебудівні компанії світу.

На конкурс було подано 51 ескізний проєкт. Щоб трохи заплутати  конкурсантів (жарт!), проєкти окремо оцінювались в морському генеральному штабі та морському технічному комітеті. У морському генеральному штабі найкращим вважали італійський проєкт Вітторіо Куніберті, але врешті переміг німецький проєкт фірми «Блом унд Фосс».

Цікавий момент: англійський шпигун Сідней Рейлі, який в той час знаходився у конфронтації із власним керівництвом, нібито (за гроші) сприяв (методами розвідки) перемозі німецького проєкту.

Кайзер встиг навіть відправити вітальну телеграму фірмі «Блом унд Фосс», але все було не так просто. Це ж росія!

Французи зрозуміли результати конкурсу так, що чотири кораблі буде замовлено Німеччині. А переозброювалась росія на французькі займи. Отже, Франція не хотіла, щоб ці гроші йшли її потенційному ворогові. Не виключено, що вся кампанія була інспірована головою журі, професором Морської академії Олексієм Криловим. Адже проєкт його колеги та друга Івана Бубнова програв. Бубнов не зміг виконати одну з головних вимог — розташування всіх башт головного калібру на одній висоті.

Результати конкурсу були оголошені попередніми, а Балтійському заводу (де працював Бубнов) було доручено удосконалити проєкт. Співавтором проєкту став… голова журі.

Проєкт запрошеного в росію Вітторіо Куніберті, хоч краще за все відповідав вимогам конкурсу, був розкритикований журі за різні технічні деталі і знятий з розгляду.

Вдосконалений проєкт Балтійського заводу комісія на підставі великої кількості змін оцінила як абсолютно новий.

”Випадково” склалося так, що всі ці зміні зробили його на диво схожим на проєкт Вітторіо Куніберті. Але, враховуючи, що співавтором був голова журі, підстав для підозр, звичайно, не було.

Як, мабуть, здогадується читач, цей проєкт і переміг.

Але, поки росіяни розігрували цю складну комбінацію, настало літо 1909 року…

Хоча чотири кораблі цього типу почали будувати  в червні цього року, готові вони були тільки у грудні 1914-го, коли вже повним ходом ішла світова війна.

На початок тієї війни Англія мала 29 лінкорів, Німеччина — 19.

Як виявилось незабаром, проєкт мав певні вади, через які кораблі виявились вкрай вразливими для вогню ворожих лінкорів. Але це вже зовсім інша історія.

До Другої світової ці кораблі були єдиними лінкорами СРСР.

Інші 18 історій ганьби російського флоту з малюнками – в календарі на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні»!

Купуйте! Залишилось лише декілька примірників.

Весь прибуток від його продажу піде на рахунок ЗСУ.