Генерація волі
«Генерація волі» — перший український документальний історичний 3D-фільм Івана Канівця, присвячений Українським визвольним змаганням 1917–1921 років. Виробництво проєкту розпочалося у 2015 році та переросло у масштабну багаторічну ініціативу, що поєднує кіно, історичні дослідження й сучасні технології.
Це інноваційний багатосерійний кінопроєкт із додатковими тематичними фільмами, побудований на спогадах учасників боротьби за незалежність України на початку ХХ століття. У стрічках оживають діячі Української Народної Республіки, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії, а також українські військові, моряки, вільні козаки й цивільні, які стали творцями державності.
Основу візуальної частини становить відреставрована автентична кінохроніка та унікальні фотографії 1917–1921 років, адаптовані у формат 3D. Такий підхід дозволяє максимально наблизити історичні події до сучасного глядача та створити ефект глибокого занурення в епоху визвольної боротьби.
Ключовою складовою проєкту є три документальні 3D-фільми, що послідовно висвітлюють етапи українського державотворення: період УНР, Гетьманату та Директорії. Історія подається через особисті свідчення, що робить наратив живим, емоційним і переконливим.
Окрім основної трилогії, до проєкту входить низка фільмів різного формату, які розкривають окремі знакові сторінки української історії. Серед них — стрічки про підняття українських прапорів у Севастополі, бій під Крутами, а також фільми, присвячені унікальній українській кінохроніці початку ХХ століття та іншим маловідомим, але надзвичайно важливим подіям.
«Генерація волі» — це поєднання історичної достовірності, новітніх технологій та глибокої поваги до української боротьби за незалежність.
«Генерація волі» — це не лише фільм про минуле. Це історія покоління, яке боролося за свободу України та надихало наступників продовжувати цю боротьбу.
Перший тізер документального проєкту «Генерація волі»
Публікуємо перший тізер документального проєкту «Генерація волі». Вперше про визвольні змагання – у 3D!
В домашніх умовах 3D можна переглядати у кількох варіантах:
Анагліф (для перегляду потрібні червоно-сині окуляри):
Вертикальне розділення (для перегляду потрібні сучасний телевізор чи монітор з функцією 3D та відповідні окуляри):
Горизонтальне розділення (для перегляду потрібні сучасний телевізор чи монітор з функцією 3D та відповідні окуляри, або пристрої для перегляду віртуальної реальності):
Для тих, хто не має можливості переглядати 3D, публікуємо звичайну версію тізера. Але, дивлячись її, ви втрачаєте найцікавіше — відчуття об’єму:
Реставрація хроніки
Ключовою особливістю проєкту є масштабна реставрація оригінальних кінокадрів, знятих у 1917–1921 роках. Автентичну кінохроніку ретельно відновлюють і адаптують для сучасного сприйняття, зокрема переводять у формат 3D. Це дозволяє глядачеві не лише побачити історію, а й буквально зануритися в неї, відчути атмосферу епохи та наблизитися до подій столітньої давнини.
26 листопада 2024 року у Блакитній залі Будинку кіно в Києві відбулася презентація відреставрованого фільму 1917 року «Український рух» — унікального відеосвідчення доби Української Центральної Ради. Завдяки сучасному 4K-скануванню, цифровій реставрації та застосуванню AI-технологій вдалося відновити сильно пошкоджені кадри та повернути чіткість зображенню, зберігши його історичну автентичність. Подія об’єднала архівістів, істориків, кінематографістів і поціновувачів культурної спадщини, підкресливши важливість збереження візуальної пам’яті України. Відреставрований фільм тепер доступний онлайн, дозволяючи широкій аудиторії доторкнутися до живої історії та побачити події минулого в новій якості.
До фільму додаються коментарі Івана Канівця, що допомагають краще зрозуміти історичний контекст та значення цього фільму.
Результат цієї восьмирічної праці на сайті Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву або тут:
14 грудня 2025 року у Блакитній залі Будинку кіно в Києві відбулась наступна презентація відреставрованого історичного матеріалу — фрагментів відреставрованого фільму «Документи епохи» (1928), над відновленням якого працював Іван Канівець. «Документи епохи» є наразі єдиним відомим джерелом унікальних кінокадрів із гетьманом Павлом Скоропадським, головою Директорії Симоном Петлюрою та командиром Осадного корпусу Січових Стрільців Євгеном Коновальцем.
Переглянути відео можна на нашому YouTube-каналі kilok.art, а також на офіційному сайті архіву:
Публікація Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву України
Ми продовжуємо роботу над реставрацією наступних плівок періоду 1917-1920 років.
«Генерація волі», цитати зі спогадів
Проєкт «Генерація волі» ставить за мету широко висвітлити події Перших Визвольних Змагань 1917-1921 років через спогади їхніх безпосередніх учасників. Робота над матеріалами спогадів розпочалась у кінці 2015 року.
Зібраний за кілька місяців матеріал спогадів тільки з 1917-1918 років заслуговують на години екранного часу. Серед авторів, тексти яких увійгли до сценарію сценарію:
та багато інших.
Ціле покоління людей, які боролися за волю України в першій половині ХХ-го сторіччя, змалювало нам історію відродження України, соціальні та політичні механізми формування української державності, історію формування війська, його поразки та перемоги, суспільні процеси в країні, долі людей, які вели інших за собою.
Ось приклади цікавих фрагментів спогадів, не всі з яких увійдуть у фільм, але всі варті, щоб їх прочитали:
Большевики у Полтаві
(зима 1917-1918 років, зі спогадів Віктора Андрієвського) В місті цілу ніч ішли труси в Українців, і зараз совєтські авта ганяють по цілій Полтаві, щоб неодмінно за всяку ціну знайти мене, голову губернської земської Управи М. Токаревського (укр. С.-Д.), члена губ. зем. Управи О. Янка (укр. С.-Р.), голову повітової зем. Управи Я. Стеньку (укр. С.-Р.).Таким чином серед „контрреволюціонерів” був тілько один я не-соціяліст. Решта були хоч і соціялісти, але видні в Полтаві У к р а ї н ц і, от через що за ними так шукали московські С.-Д.-большевики, через що для них українські соціялісти також стали „контрреволюціонерами”. Ні в кого…
В австрійському полоні
(1917 рік, зі спогадів Василя Проходи) Велике обурення серед нас викликав напад російських кирасирів на ешелон Богданівського полку, що був відправлений на фронт. Так званий наступ Керенського на фронті, коли німці не виявляли ворожої активости, ми вважали непотрібним пролиттям крови, а для справи української державности лише шкідливим.Ми були переконані, що росіяни ніколи не погодяться на незалежність України, а тому порозуміння з ними мирним шляхом не може бути. Лише кілька осіб з нашої Громади українських старшин вважали, що в інтересах соціяльної революції українці мають діяти разом з росіянами, а тому творення незалежних українських військових частин не потрібне. На таких зборах з…
В Севастополі
(1917 рік, зі спогадів Михайла Михайлика) Пройшло з пів місяця по оголошенню „здобутків революції,” себто ріжних свобод. Часописи приносили вістку за вісткою з Києва і з інших міст України про ріжні прояви українського руху-життя. Нарешті появилися українські газети у Севастополі.По військових частинах життя Українців уже почало набирати трохи виразнішого характеру. Автор цих споминів служив тоді у школі авіяції у Севастополі, тому позволить собі трохи зупинитися над життям Українців у його частині, тим більше, що анальоґічне життя було майже у всіх частинах севастопольської залоги і фльоти, всі вони були майже самостійні, однаково находилися поза містом, однаково були набрані з ріжних місцевостей…
Дивна зустріч
(1918 рік, зі спогадів Всеволода Петріва) Одного разу йду я собі по вулиці Антонівки та бачу натовп, у якому мальовничо переливалися чемерки і куцани наших хлопців із селянськими білими сорочками та своєрідними безрукавками гагаузів. Із середини натовпу чути якусь музику; щось подібне до скрипки та сильний, хоча й старечий голос, який щось виспівує на східний мотив і на цілком мені незнаній мові.Підходжу та бачу старого, — кажуть теж, близько 100 років йому — сліпого на одно око турка, який, як мені казали, попав сюди як полонений з-під Плєвни і залишився між гагаузами дожити віку.З дивного якогось інструменту зі смичком —…
(1917 р., зі спогадів Вадима Богомольця) В липні 1917 року одною з подій, яка струснула цілою Чорноморською Фльотою, було піднесення ескадренним міноносцем «Завидний» українського прапору. Треба сказати, що цього ми (Рада Укр. Чорноморської Громади) сподівались і балачки про це були у нас вже давненько, бо «Завидний» був скомплетований більшістю зі свідомих українців, а Головою Українського Гуртка на міноносці був надзвичайно енергійний та інтелігентний матрос Прокопович, який і підготував цю подію. Одного дня в Раду прибули схвильовані, зі щасливим виразом облич, українські делегати з «Завидного» і зголосили, що міноносець підніс український прапор. Якийсь надзвичайно радісний, святочний настрій охопив наших членів Ради.…
Наприкінці віку
(кінець 19 ст., зі спогадів Сергія Єфремова) Хто з українців пережив свідомо часи великої реакції 80-х і першої половини 90-х років — бодай не верталися! – той знає, яке тоді було українське життя. Я зазнав уже тільки самий кінчик цього часу, але все-таки бачив його в апогеї. Тихо скрізь і мертво, жадних публічних об’явів українства, тільки в поодиноких хатах, між поодинокими і буквально-таки самотніми одиницями тьмяно блимав той каганець рідної справи. І що найгірше – нізвідки, здавалось, не проходило надії проміння, жадного проблиску чогось яснішого, якогось виходу. Я не знаю, та тепер і сказати не можу, на що сподівались ми,…
Охорона кордону на Донеччині
(весна 1918 року, зі спогадів Степана Самійленко, скорочено) Ранньої весни большевицькоrо духу вже й чути не було на Україні, потроху витіснили його. Не було вже червоних зайд, хіба що часом заскакували червоні загони в paйон Дебальцева і то нас послали, щоб їх не допускати.До Дебальцева ми їхали спокійно, а на зупинках наш вояцький хор з колишніх бурсаків такі концерти давав, що тисячі людей сходились пісень послухати.На станції Дебальцево ми спершу жили в вагонах, а коні стояли прив’язані до возів коло вагонів. Чекали дальших наказів, а час витрачали на муштру, бо багато добровольців було неознайомлених із зброєю. Cтаршини-кулеметчики увесь час “проробляли”…
Роздуми у німецькому полоні
(1917 рік, зі спогадів Віктора Зелінського) Розмова з Йолтуховським, його інформації про українську справу струснули мною в найглибших фібрах моєї душі. Прямо не можу описати того почуття, яке бушувало в той час в мені. Я бачив Україну, свої молоді літа. Я почув запах квітів українських степів, по яких я дитиною у супроводі дорогої мами та няні-українки бігав і ті цвіти збирав. Я почув ті пісні, що їх виспівувала моя няня, змальовуючи героїчні змагання українського козацтва. Я ставав тепер іншою людиною, в мені ломилися важкі окови отого страшнього леду, що наріс впродовж довгих років мойого виховання в російському середовищі. Я чув,…
Служба в першому автопанцерному дивізіоні
(1917 рік, зі спогадів Степана Самійленко) Після відпустки почалась щоденна кропітка праця в дивізіоні. Я мав кілька років стажу учбової праці в царській армії – школив кулеметчиків і тепер приклав свій досвід для вишколу вояків української армії. Праці було багато і на якусь “політику” часу не лишалось. До жодної партії я не належав, хоч у той час куди не прийдеш усе розмови про політику та про різні партії. У мене ж, як і в багатьох старшин, був такий настрій, що “політика не наше діло”. Ми – люди військові, наше діло – обороняти батьківщину. Тепер маємо свій уряд – Центральну Раду,…
Шевченківські концерти
(1902 р., зі спогадів Дмитра Дорошенко) На весну 1902 року, десь у березні чи на початку квітня українська колонія в Петербурзі святкувала Шевченкові роковини. Звичайно в день смерти поета відправлялася урочиста панахида в Казанському соборі, що стоїть на головній вулиці – Невському проспекті – і є одною з головних церков столиці. На цю панахиду сходилося багато людей, і тут можна було побачити визначних діячів, письменників, учених і мистців, які явилися віддати пошану пам’яті великого українського поета. Увечері (не завжди того самого дня, часом і значно пізніше) відбувався концерт, чи як казали в Галичині, академія. Порівнюючи не так давно перед моїм…
Українська 
English