Дивимось далі:

Вибухи навколо корабля. Отже, стали в радіусі дії німецьких польових гармат.

«Ми теперь мішені… І что?» Тут важливо, що гуманізмом у діях адмірала не пахне. Хтось скаже, що він хотів врятувати солдатів на березі. Проте там у шанцях сидять пара тисяч людей щонайбільше, а тут він ризикує життям майже 900 офіцерів та матросів. «І что?» А те, що в російській армії діяти рушницею та багнетом доволі швидко вчили не тільки російських селян, а навіть не розмовляючих російською «інородців». А на кораблі — фахівці: машиністи, електрики, гальванери, телеграфісти, сигнальники, яких вчити роками … Та й, не говорячи про тогочасні уявлення про гуманізм (сильно відмінні від сучасних!), основною задачею флоту є боротися з ворожими кораблями. Німці ж за бажання могли зосередити в Балтиці переважаючі сили, отже, кожен великий корабель був на вагу золота.

«Надо уходіть в море!» Логічно. 12-дюймові (305-мм) гармати «Слави» стріляють на 14 км, 6-дюймові — на 14,5 км. Німецькі польові нових типів, зокрема 10.5 cm leFH 16, — на 10-11 км. Їх можна нищити, не підставляючи корабель під вогонь у відповідь!

«Как тогда прікажєтє коррєктіровать стрєльбу?». А по радіо? Ми з самого початку занотували, що зв’язок по радіо в обидві сторони чудово працював. Але «ніт», хай більше матросиків поляже! Адмірал великий, йому видніше.

І ось ті самі матроси, котрі тягають ящики зі снарядами по верхній палубі, вже падають, вражені уламками.

Продовження на наступній сторінці