До речі, досить одному уламку потрапити в ящик біля незахищеної гармати — і важкі ушкодження кораблю гарантовані. У ті часи від вибуху боєзапасу загинули не один і не два кораблі. Наприклад, флагман японського флоту в Цусімському бою, броненосець «Мікаса», затонув за шість днів після заключення миру від вибуху боєзапасу; загинула 251 людина. Щоб такого не трапилось під час бою, на «Славі» навіть шестидюймові гармати стоять у баштах. А взагалі-то на броненосцях всі приміщення, де зберігали снаряди та заряди, надійно ховали під броню. Шахти, якими це все піднімалося до гармат, заброньовували.

До речі, на «Славі» під баштами стояла додаткова броня, щоб жоден уламок не потратив до снарядів, які піднімалися в башту.

Ось уже німецькі снаряди влучають безпосередньо в корабель. Тут важливо зрозуміти один нюанс. З одного боку, калібр польових німецьких гармат не несе небезпеки заброньованій «Славі». Врешті, борти прикриті поясом у 194 мм броні, башти та бойова рубка також захищені. Є неброньовані частини корабля, зокрема надбудови, але ймовірність серйозного пошкодження там мінімальна. Більшість команди перебуває в захищених приміщеннях… окрім обслуги домальованих авторами фільму 6-дюймових гармат, які, мабуть, із захищених башен, тягають снаряди по верхній палубі.

Але! Судячи з кута, під яким стоять стволи німецьких гармат, це таки гаубиці. І випущений ними снаряд має шанс влучити в корабель… не збоку, а згори. А тут вже картина геть інша! Горизонтальне бронювання значно слабше: наприклад, дах башти 12-дюймових гармат мав броню у 50 мм, тоді як борти — 254. Сила удару снаряда, що падає згори, більша. Ймовірність великих пошкоджень при його попаданні значно вища. Тобто корабель дійсно може загинути, тоді як знищити ці німецькі гармати можна було, не входячи в радіус їх дії.

Далі вже немає сенсу дивитись. Звичайно, виникає ще багато питань щодо траєкторій стрільби, можливості такого великого корабля підійти так близько до берега саме в тому місці… але віддаймо це на поталу творчому переосмисленню реальності авторами.

Нарешті, резюме. Якимсь дивом на «Славі» на кожному борті поруч із чудово захищеними шістьома 6-дюймовими гарматами з’явилися ще три. Особливого бойового значення вони не мали, проте наражали корабель на дуже ймовірну загибель в разі використання в бойовій обстановці. Ну, якщо вже конче треба було підходити так близько до берега, можна було банально не використовувати ці гармати. Чотирьох 12-дюймових та шести 6-дюймових у баштах було цілком достатньо для знищення кількох польових батарей.

Тим часом адмірал, ігноруючи здоровий глузд та технічні можливості свого корабля (можливо, він їх не знає, як і класу, до якого корабель належить?), з подиву гідною послідовністю піддає його небезпеці. З його провини гинуть матроси, а уламки ворожих снарядів лише дивом не підривають боєзапас на верхній палубі.

В імператорському флоті, звісно, не розстрілювали за «шкідництво», але, коли б рапорт про подібне ліг на стіл командуючому, Колчака, скорше за все, перевели б кудись. Наприклад, завідувати портом. Подалі від кораблів, словом, бо він для них небезпечніший за ворожий флот. …

В ході написання цього матеріалу виникли аж дві конспірологічні версії. Може, Колчак не міг пробачити, що його, адмірала, призначили командувати «крейсером»? І за принципом «згорів сарай, гори і хата» мстився командуванню?

Або. Раптом авторам фільму не сподобався його шовіністичний настрій, але заробити хотілося? От вони й заклали туди «міну», чи ж «гаубичний снаряд», для тих, хто розуміє?

Хоча, гадаю, все простіше.

Аж страшно писати… але автори, схоже, просто не розуміли, про що розповідають. Що то за корабель такий, оця «Слава», і що то за гармати, і чому на «Славі» вони в баштах, а на «Аврорі» — за щитами… І в результаті, додавши «для краси» зайві 6-дюймові гармати, перетворили свого «героя» на навіженого дегенерата.

Так, це не завжди очевидно… але, як не дивно, режисер фільму має розумітися на тому, чим наповнює свій кадр. Навіть якщо бачить «те» звичайним реквізитом.

В це непросто повірити але показана в «Адміралі» історія має свою історичну основу. От тільки автори стрічки переплутали в ній все, що можна і неможна було переплутувати. До речі, Колчак в цій історичній основі зовсім не був ідіотом, на відміну від показаного у фільмі.

І, як не гірко, історія цієї ворожої агітки цілком накладається на ситуацію з українським кіно. Бо сьогодні останнє чималою мірою роблять люди, що до нинішньої війни «професійно зростали» на зйомках російських фільмів та серіалів.

Відповідний підхід до відображення історії вони принесли й до нас. І приклади, подібні до розібраного, вже можна бачити на наших великих екранах…

Обіцяний матеріал про Циндао: