Сьогодні провідною ознакою російського вторгнення в Україну став терор. Терор проти цивільного населення. Це давня історична традиція наших північних заклятих сусідів. Її можна відслідкувати від самих початків московської держави. При чому, час та технічний прогрес не змінили справі на краще, а скоріше навпаки, дозволили поставити терор на індустріальну основу.
Чого такім чином домагається вождь військових злочинів, зрозуміло. І останні сторіччя ніби дають йому підставі думати шо все знову спрацює.
Проте, здається, шо вбивці дітей звикли заглядати лише на 100-150 років у глибину віків.
Я ж пропоную розглянуту більш давній приклад, який, на мою думку краще відповідає розвитку нашої ситуації.
Початки людської жорстокості губляться в темних часах дописемної історії. Війна завжди провокувала сплески ненависті і всього що з цім пов’язане. Але одного разу виникла ідея перетворити спонтанні випадки жорстокого поводження переможців з переможеними на системний терор, і використати його як державну політику з метою залякування ворогів. Цим винахідником була не росія і навіть не Монголія, це була Ассирія.
Не чулі про таку державу? Не просто так.
Вона досягла піку свого територіального розширення у 670-х роках до нашої ери.
На певному етапі ассирійцям вдалося створити армію, яка дала їм можливість завоювати багато навколишніх земель. Розширяючи кордони вони постійно стикалися з докучливою проблемою, кожен раз навколо булі сусіді, які могли б колись напасті, отже, заради гарантій безпеки, доводилось їх завоювати. А там знову булі сусіді, І все ішло по новому колу. Доводилось жити, як фортеця в облозі, ассирійці вважали шо весь світ проти них. Їм вдалося створити найбільшу на той час у світі імперію. Проте чомусь звойовані народи постійно повставали.
От для «замирення» завойованих та повсталих народів ассирійці (з ХІІІ сторіччя до нашої ери!) почали практикувати державний терор.
Він мав різні формі, примусова депортація, масове каліцтво, винищення населення і так далі.
Ассірійській володар Ашшурназірапал II (правив з 883 до 859 року до нашої ери) залишив історії такий допис (скорочую, викидаючи наджорсткі подробиці):
Я перебив мечем 3000 їхніх бійців. Я забрав у них полонених, майно, волів та іншу худобу. Я спалив у них багатьох полонених. … Я зробив велику купу з їх голів. Я вішав їхні голови на дерева по місту, я спалив їхніх дітей. Я зруйнував, спалив, знищив місто.
Здавалося все це добре працює, але навіть попри відсутність інтернету, ставлення тих народів тодішнього цивілізованого світу, кого завоювати ассирійці не встигли, до них чомусь дуже погіршилось. Врешті інші державі забули свої суперечки, і спрямували всі сили для знищення Ассирії.
З любителями терору поступили за їх правилами. І хоча частина ассирійського етносу дожила до наших днів, проте Ассирія, як політичне утворення зі специфікою своєї держаної культури, зникла назавжди.
Треба зазначити, що процес доведення сусідів «до кондиції» зайняв не один (і навіть не один десяток) років.
Але здається росія хоче пройти його ударними темпами. Тим більше, почався він зовсім не у 2022.
Часи зараз, звичайно, змінились, «російському етносу» (хоча це поняття доволі ефемерне) треба боятися не стільки своїх сусідів, людські цінності яких роблять масовий терор неможливим, скільки своєї влади, яка вже натякає на запровадження його проти власних громадян.
Але от російська політична традиція, на мій погляд, просто проситься вслід за ассирійською.
