В часи Другої світової війни в Сполучених Штатах був створений кількасерійний документальний фільм «Чому ми сражаємось?». Над ним працювали кращі фахівці довоєнного кіно. Він у вкрай доступній формі розповідав про злочини вчиненні державами вісі протягом війни.
Сьогодні нам не треба розповідати про злочини російських загарбників. Вони їх творять стільки, що і хотів би не знати, не сховаєшся. Але як сформулювати ось це «Чому ми сражаємось?» просто і коротко, так щоб було зрозуміло не тільки нам, а і людям в інших країнах?
Вчора я наштовхнувся на інтерв’ю, яке, на мій погляд, дає вичерпну відповідь на це питання.
Журналіст розмовляє з матір’ю окупанта, вбитого під Гостомелем у перші дні.
Ось фрагмент, взято звідси, виділення моє:
– Как началась история с Украиной?
– Это был конец января, примерно 25-26 число. Сын позвонил и сказал, что их отправляют в Смоленск — на (совместные. — Ред.) с Беларусью учения. Я ему говорю: «Ты мне врешь, что ли? Какие еще учения?» Поискала в интернете. Действительно были учения с Беларусью, но сейчас их нет. Я стала копаться. Думаю, где у нас война идет. Подумала про Казахстан. Короче, [об Украине] даже не подумала. Только на следующий день до меня дошло, что у нас же в Украине неспокойно.
…
– Вы обсуждали с Женей тему Украины в последние восемь лет?
– Если честно, нет. Только когда по телевизору что-то увижу, всегда соболезновала, что такое творится [в Донбассе]. Стала вникать в конце января — начала копать, искать, куда же едет мой сын, какая заварушка там. С конца января я стала этим жить.
Сейчас я их всех ненавижу. Хотя и говорят, что мирные жители тут ни при чем. Но они ими прикрываются. Кто хотел, съехали оттуда — их предупреждали. Зато наши парни ложатся там. У меня уже нет жалости даже к мирным жителям. Я смотрю на лица этих молоденьких мальчишек, которые там погибли, и у меня волосы дыбом встают.
– Вы сами понимаете, почему началась эта война?
– Я понимаю это так, простыми словами: если бы не бомбанули мы, то украинцы бомбанули бы по нам. Бомбануть-то, наверное, надо было. Тут без вариантов. Но что-то пошло не так. Конечно, никто не ожидал такого. А сейчас, если уже столько парней полегло, то уже нельзя останавливаться. Нужно идти дальше. До победы.
– Вы понимаете, что делает Россия в Украине? За что воевал Женя?
– Я считаю, что мой сын воевал за нас, за Россию и русских. Чтобы мы могли с вами сейчас по телефону говорить, пить и кушать. Я думаю, он лег не зря там. А за нас. Чтобы мы жили долго и счастливо и чтобы у нас не было войны. Чтобы над нами не летали бомбы.
Отже, це проста людина, не путін, не шойгу, не лавров, і ось що у неї в голові:
- «У нас в Україні» … тобто вона не сприймає Україну окремою країною, для неї це частина росії.
- Жалості до мирних мешканців немає. Вони мали все кинути та виїхати з України, адже росії захотілося нові землі завоювати. Тобто нам не місце в нашій країні.
- Вибору не було, росія мала знищити Україну, а тепер, тим більше, не можна зупинятися.
- Вона не може пити та «кушати», а також жити щасливо, поки Україна не знищена.
Отже, це війна за існування всіх, хто живе в Україні. Тих, кого вони не вб’ють при завоюванні, знищать у війні проти Польщі, Литви, Латвії, Естонії і далі по списку. Приклад з вже окупованими східними територіями очевидний.
Між іншим, можна назви цих країн поставити замість України у її погляди, буде виправдання для подальшої агресії, як я писав у минулому дописі.
Звичайно, не всі росіяни такі. Але навіть якщо їх 30-40 відсотків, завжди знайдуться путіни, що займуться втіленням їх мрій. А їх там значно більше за 30-40 відсотків.
P.S.
У процесі підготовки цього матеріалу, я з подивом побачив, що цей фрагмент інтерв’ю зник:
Сейчас я их всех ненавижу. Хотя и говорят, что мирные жители тут ни при чем. Но они ими прикрываются. Кто хотел, съехали оттуда — их предупреждали. Зато наши парни ложатся там. У меня уже нет жалости даже к мирным жителям. Я смотрю на лица этих молоденьких мальчишек, которые там погибли, и у меня волосы дыбом встают.
Цікаво, чому його видалили? Але, на щастя, інтернет не горить …
В архіві є повна версія:
https://web.archive.org/web/20220326102034/https://www.dw.com/ru/mat-soldata-iz-rf-pogibshego-v-ukraine-tam-prosto-mesivo/a-61263854