Говорячи про Голодомор у кіно, ви навряд чи першою назвете анімацію. Разом із тим, буквально за останні роки вийшло кілька цікавих робіт, про які варто згадати (і які варто подивитися… без маленьких дітей, але про це нижче).

            У 2018 році вийшов “Голодний дух” (студія Animagrad, реж. Костянтин Федоров, худ. Аліна Харченко, комп. Мілош Єліч). Фільм створений на замовлення Міністерства інформаційної політики України, в рамках комунікаційної кампанії до Дня пам’яті жертв Голодомору. Проте це не лише інформаційний продукт, а й цілком якісна анімація, з гарним малюнком, продуманим колоритом (тьмяні кольори з переважанням сірого й сепії) і виразними деталями. Анімаційна кінострічка тривалістю 3.45 хвилин розповідає про Голодомор від імені свідка: героїня, стара жінка, згадує, як пережила його дівчинкою. Оповідь очима дитини — прийом, який посилює емпатію, передає історію образно і в той же час по-дитячому просто й “наївно”. Отак і постає образ “голодного духа” — страшної примари, що погрожує маленькій героїні. Окрім такої персоніфікації дитячих страхів, є у фільмі і міфологічні мотиви: зомліла дівчинка потрапляє на віз, яким мертвих везуть на кладовище, і рятується завдяки поданому візником шматку хлібу — тобто, по суті, воскресає, побувавши у світі мертвих. Обрамлення — героїня у старості, що згадує про події 1932-1933 рр. — від початку натякає на щасливий (принаймні, для неї) фінал; у підсумку, це історія не лише про жорстокість і смерть, а й про життя та доброту, про час, коли поданий шматок хліба буквально може врятувати життя. Утім, в анімації і досить жаских моментів, причому “голодний дух” тут далеко не найстрашніший: куди більше емоцій викликає сцена, коли дитину, прийнявши за мертву, кидають на воза з трупами (момент, жахливий якраз-таки своєю реалістичністю: збереглися спогади про випадки, коли ще живих людей направду забирали разом з померлими). Словом, це той випадок, коли анімація — зовсім не “мультик для дітей” (принаймні, маленьких). Саме через це нерозуміння навколо фільму навіть розгорівся маленький скандал (підкреслимо, не з провини авторів): у деяких школах вчителі показали “мультик про Голодомор” першо- й другокласникам… і, так, для декого з дітей візуалізована примара голодної смерті та віз із мерцями виявились надто лячними; історія дала привід іще раз підняти в широких колах питання про те, як коректно розповідати про травматичні моменти історії маленьким слухачам/глядачам[1].

            Наступного року з’явилась “Історія України за 5 Хвилин” гурту “ТНМК” з анімацією Сашка Даниленка, що коротко і з гумором розповідає про історичний шлях України від давнини до сьогодення (слова Артема Полежаки). Візуальний ряд стилізований під дитячі малюнки, підкреслюючи “неканонічний” характер оповіді. Потрапили сюди згадки як про Голодомор, так і про голод 1946–1947 рр. Перший поданий як складова репресій радянського режиму, що встановився після поразки національної революції: “Тим часом приперлась чума комуняцька – веселі, брате, часи настали, що тут казати – є що згадати: «розстріляне відродження», червоний терор, і ніжна подяка від «старшого брата» – багатомільйонний Голодомор”. Другий постає в ряду історії України по Другій світовій, хоча винуватець цього голоду той самий: “Знов переможені чи перемогли — сумний святий вечір в сорок шостім році. Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні”… Про всяк випадок нагадаємо, що рядок скроєний із цитат: “Сумний святий вечір в сорок шостім році” — антирадянська колядка на мотив “Нова радість стала”, “Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні” — зразок фольклору сталінської епохи. Голоди-голодомори, як і загалом вся історія України, показані окремими “ударними” образами: забарвлена у червоне площина і жовте поле, що виринає на цьому тлі; куля, котра зрізає колоски; ожилий портрет Сталіна, який помахом пальця спустошує тарілки на святковому столі…

            Як і “Голодний дух”, “Історія…” — анімація в певному сенсі політична, хоч і іншого порядку. Вона з’явилася в рамках проєкту “Так працює пам’ять”, започаткованого у пам’ять про Даню Дідіка (15-річного активіста, котрий загинув внаслідок теракту на Марші єдності в Харкові в лютому 2015 р.). Низка музикантів записали Дані пісні-посвяти; наразі плейлист ініціатора проєкту Руслана Горового налічує 132 пісні[2], список продовжує поповнюватися. “Історія України за 5 Хвилин” стала чи не найуспішнішою з проєкту, а власне кліп Сашка Даниленка долучив до свого лавового віночка національну музичну премію YUNA-2021 за найкращий відеокліп і “Золоту Дзиґу” за найкращий короткометражний анімаційний фільм. Але найважливішим, звичайно, стало те, що кліп прийняв широкий глядач. І що він задав історичний контекст. Який зв’язок між Голодомором і загиблим через російський теракт харківським підлітком? Подивіться відео. Прямої відповіді воно не запропонує, але хід думки задасть.

            “Прізвище в кишені” Степана Коваля (2020 р., худ. С. Кужельний, муз. Б. Решетілова, І. Саєнка, Г. Менкуш), тринадцятихвилинна анімація у змішаній техніці, має уже зовсім інший характер. Це не складова інформаційної кампанії, а автономний мистецький продукт на знакову та болючу для суспільства тему. В основі сюжету — розповідь старого чоловіка про те, як він врятувався в часи Голодомору; тут можемо згадати такий самий прийом у “Голодному дусі”, але йдеться радше про спільне джерело — документальне кіно. Спогади очевидців Голодомору лишаються найвідомішим і найповнішим джерелом інформації про хід подій; і, в будь-якому разі, воно найближче загалу і передає саме особистісний, “людський” вимір трагедії. Не дивно, що саме очевидець обраний героєм фільму… проте є тут і інший оповідач, той, з ким має ідентифікуватися глядач і кому має бути передана пам’ять про Голодомор. Ось їде потяг, ми бачимо літнього чоловіка і хлопчика, що сидить спиною до нас; з’являється титр, що задає сприйняття подальшої історії: «ПР�?ВІТ, Я НАРОД�?ВСЯ В 21-МУ СТОЛІТТІ, І ВПЕРШЕ ПОЧУВ ПРО ГОЛОДОМОР ВІД ЛІТНЬОЇ ЛЮД�?Н�?, ЯКУ ВРЯТУВАЛА ЙОГО МАТ�? В 1933 РОЦІ». У зворотному порядку відлічені роки — і  перед нами постає сама історія. Вона досить докладна і показує не лише жахіття голоду, а і його передумови. Образами потяга, телеграфної стрічки, директив, що паперовими літачками падають на село, показаний жорсткий наступ індустріалізації. Тут є своя демонологія: не голодний дух, ніби вирваний із дитячих страхіть, а механічні чудовиська, що їх можна зчитувати і як ту саму невблаганну індустріалізацію, і партактив, і загалом більшовицьку систему як бездушний механізм. Присвячена машині індустріалізації та колективізації частина виконана в плакатних формах, з переважанням червоних і коричневих («іржавих») тонів, на противагу світлим барвам мирного сільського світу. Наступна частина, що показує вже голодне село, у зображенні наслідує живопис; тут переважає смертельний зимовий пейзаж, із контрастами білого й чорного. Тут дія розгортається навколо порятунку матір’ю маленького сина, а в оповіді на зміну плакатності приходять фольклорні мотиви: механічні чудовиська женуться за героями, а вони та кінь (“чарівний помічник”!) рятуються, перепливаючи річку (у міфології — кордон між світами) і перетворюючись на риб. Далі  знаходять притулок у розореній церкві (перехід до християнської міфології), де відбувається чудо — персонажі Євангелія з розписів храму напувають і укривають героїв та відкривають їм шлях порятунку: стіна храму розчахується, показавши потяг, що їде до міста. Потяг — знаний символ технічного поступу; уособлює прогрес у всій його двоїстості він і тут: втілюючи антигуманістичну індустріалізацію на початку анімації, наприкінці потяг постає символом міста. А місто в історії (а за тим і в мистецькій репрезентації) Голодомору було простором життя, принаймні, шансу на спасіння: голодуючі із сіл намагалися прорватися до міста, бо там, хоч також був голод, була і можливість роздобути їжу. Відомі випадки, коли селяни кидали дітей у місті, сподіваючись, що їх візьме до себе якась добра душа, чи ж вони потраплять у дитячий притулок. Подібна доля судилась і маленькому героєві анімації: потяг забирає його від матері, але дає спасіння… Згадаємо також, що, як і в попередніх анімаціях, в цій важливим лишається мотив пам’яті: тут він втілений отим самим згаданим у заголовку прізвищем, що його разом із адресою матір пише на клаптику паперу і ховає синові в кишеню. Ім’я, вік, назва села — от і все, що лишається йому від минулого життя. Але й це дозволяє зберегти свою ідентичність.

            Характер зображення в “Прізвищі” міняється: перекладка, мальована, пластилінова техніки змінюють одна одну, сигналізуючи про перехід фільмової реальності в інший план. У звукоряді виділимо “Колискову” Галини Менкуш у виконанні Ніни Матвієнко (до речі, шанувальникам українського кіно пам’ятну з “Пропалої грамоти”): ця пісня, що поєднує ніжність із сумом та внутрішнім драматизмом, задає настрій фінальної частини анімації. А опісля йдуть титри, в оформленні яких використано архівні матеріали — документи й світлини. Вони нагадують: попри всю образність фільму, його насиченість міфом, казкою, ритуалом, ідеться в ньому про історію — ту, що так  чи інакше торкнулась кожної родини в Україні.

І наостанок згадаємо про відзнаки фільму. У тому ж 2020 році він здобув І місце в категорії “Український професійний короткометражний фільм” на Кам’янець-Подільському МКФ “БРУКІВКА” і нагороду за найкращий анімаційний фільм Київського фестивалю короткометражного кіно “Відкрита ніч”. В 2021 році одержав спеціальний приз журі “Особливий погляд” в конкурсі короткометражних національних фільмів та дипломних робіт Трускавецького МКФ “Корона Карпат”. Також був номінований у категорії “Найкращий короткометражний анімаційний фільм” на V Національну кінопремію “Золота Дзиґа” і ІІІ Національну премію кінокритиків “Кіноколо”. На наш суб’єктивний погляд, є однією з найкращих українських анімацій на історичну тематику.

            Як бачимо, список поки невеликий (звісно, ми могли щось пропустити!), але й він показує: анімації є що сказати про Голодомор. В різному ключі, різними техніками й різними героями. Список цей буде поповнюватись, неодмінно. Тож ця стаття не завершена: вона чекає  на продовження. Справа лише за аніматорами…

[1]     Запитували, чи є вдома їжа: чому мультик про Голодомор виявився занадто страшним для 6-річних школярів // https://tsn.ua/ukrayina/pitali-chi-ye-vdoma-yizha-chomu-multik-pro-golodomor-viyavivsya-zanadto-strashnim-dlya-6-richnih-shkolyariv-1679920.html

[2]     https://www.youtube.com/playlist?list=PLBRj0Iv1IShyoF4y7Ol76Yy_n-eb7S6Z0