Україна увійшла в Незалежність, сповнена стереотипів про свою історію та культуру. Коли я тільки починав вчитися на кінорежисера, нам читали курс історії кінематографу. Українське кіно тоді починалося з ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління — радянська інституція, що існувала в період з 1922 по 1930 роки). Тобто виходило, що до СРСР ніякого українського кіна не було. Такою було авторитетна думка деяких кінознавців. Але від викладачів режисури я чув, що все-таки щось знімалося. Але от що? Наскільки наше кіно було на рівні зі світовим?

Один викладач дав мені книгу Володимира Миславського «Кіно в Україні 1896 — 1921. Факти. Фільми. Імена», вона і досі є найбільшим зібранням фактів про перші роки кіна в Україні.

Решта фактів — у тодішніх часописах та поокремих дослідженнях інших фахівців, зокрема в маленьких монографіях ще радянського періоду «З минулого кіно на Україні. 1896–1917» Г. Журова 1959 р. і «Сторінки з історії кіно на Україні» О. Шимона 1964 р. Адже більшість фільмів не зберіглася. Зрозуміло, що в такому форматі ця інформація мало відома не тільки широкому загалу, а навіть кінематографістам, особливо тим, що до 2014 року працювали на росію.

Тому перерахую тут коротко основні факти, які варто знати про перші досягнення вітчизняного кіно.

Перша кінозйомка

Всі знають, що кіно вигадали брати Люм’єр у 1895 році. Але насправді їхнє основне досягнення — в тому, що вони перетворили демонстрацію кіно у публічну подію розважального плану. Саму ж кінозйомку до них встигли провести майже у кожній розвинутій країні, де зберігаються імена «своїх» винахідників кіно. До прикладу, перші котики в кіно з’явилися за рік до «винаходу» кіно Люм’єрами.

Був і в Україні свій винахідник, якого звали Йосип Андрійович Тимченко (1852–1924). Багато років він працював головним механіком Новоросійського університету в Одесі. Його винаходи сягали практично всіх актуальних технічних галузей.

У 1893–1894 роках Тимченко провів публічні демонстрації своїх розробок у галузі кіно, а також здійснив показ двох кінофільмів, знятих на іподромі, та презентацію на науковому з’їзді апарата для проєкції зображень.

Кінодекламації

Сьогодні кінодекламації — це гібридна форма мистецтва, що поєднує виразну силу театру зі впливом кінематографічної оповіді. Вона існує як різновид мистецтва і як метод навчання кінематографістів та театралів.

Хоча приклади кінодекламацій існували з початку ХХ сторіччя, розповсюдження вони отримали ближче до його середини.

В Україні кінодекламації активно знімалися в 1909—1913 роках, передусім ставив їх Олександр Олексієнко і сам грав там з дружиною Оленою. Як це виглядало в ті часи? На екрані відбувалася дія, за екраном стояв хор, який озвучував кіно, та актори, що озвучували свої ролі. Були цікаві вигадки, на кшталт занесеного в залу відра з гарячим вугіллям для запаху, коли в кадрі була пожежа. Самі зйомки були доволі простими, на відміну від тогочасних європейських фільмів, але там тоді декламації в такій кількості ніхто не робив.

Що важливо, ці стрічки мали в основі українські народні або популярні театральні сюжети. І хор співав українською…

За підрахунками Миславського, до 1921 року тут було відзнято 384 ігрових фільми. Ми точно не знаємо, скільки з них були кінодекламаціями, але, виходячи з повідомлень тогочасної преси, інші фільми до 1913 в Україні практично не знімалися.

За побудовою, декламації – це свого роду протомюзикли в кіно.

З 1913 року в Наддніпрянській Україні (Зхідна Україна — історія окрема) розпочалося масове виробництво тогочасних загальноросійських стрічок. Ці фільми обходились дорожче у виробництві, але не треба було платити хору за кожен сеанс, тому їх прокат був значно прибутковішим. Вони швидко витіснили кінодекламації з ринку.

«Запорізька Січ»

З 1911 у Катеринославі відбулося декілька важливих кіноподій, які вилилися у перший український історичний блокбастер.

Місцевий мешканець Данило Сахненко, який пройшов шлях від механіка до оператора і режисера, заснував кіностудію «Родина» (свідомо чи несвідомо повторивши трюк Миколи Лисенка, адже російською це звучить патріотично, а українці все розуміють).

Він зафільмував дві вистави театру Миколи Садовського — «Наймичку» І.Карпенко-Карого та «Наталку Полтавку» І.Котляревського.

Але крім цього — відзняв перший український повнометражний фільм «Запорізька Січ». Стрічка відтворювала героїчне минуле XVII століття, зокрема походи запорозьких козаків на чолі з Іваном Сірком. Зйомки проходили у вересні 1911 року в Лоцманській Кам’янці, за участі понад 400 людей, включно з нащадками козаків, а історичний консультант, сам Дмитро Яворницький, надав автентичний козацький одяг. Спеціально для фільму створили декорації, музику, а жителі Катеринослава допомагали зі знімальним процесом, збираючи одяг, реквізит і виготовляючи бутафорську зброю. Фільм вийшов у прокат у січні 1912 року, а до сьогодні збереглися лише чотири кадри.

Фільм мав великий успіх, за ним були створені історичні драми: «Любов Андрія» за мотивами «Тараса Бульби», «Мазепа» за поемою Пушкіна, «Богдан Хмельницький» за мотивами Михайла Старицького.

Презентація

Українське кіно не пасло задніх. Обмежені у фінансах, наші кінематографісти витискали максимум можливого за наявних ресурсів.

Нове мистецтво, ще не визнане таким, лежало на периферії уваги російської цензури, тому там вдалося втілити українські сюжети, які підтримували нашу культуру та пробуджували свідомість, адже саме поколінню глядачів цих картин довелося незабаром воювати за волю, але це вже інша історія.

І саме кіно, а власне кінохроніці, вдалося закарбувати живі портрети тих людей, що творили історію української незалежності понад сотню років тому. Якщо ви хочете побачити цих людей на великому екрані, запрошуємо на презентацію фільму «Український рух» 1917 року, який зберігає унікальні кадри з періоду Української національної революції. Цей хронікальний фільм, який показує Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та інших діячів, є одним з небагатьох кінодокументів того часу. Плівка, що зберігається у Центральному державному архіві, пройшла численні копіювання, і це погіршило якість зображення. Тому наша команда відреставрувала її, використавши технології 4K і ШІ.

Побачити відреставрований фільм та дізнатися про процес реставрації можна на презентації 26 листопада у синій залі Будинку кіно в Києві о 18:00.