Неочікувані проблеми – річ звична при роботі над фільмом. Зіткнулася з нею і знімальна група першого короткометражного доповнення до проекту «Генерація волі» під робочою назвою «29 квітня». (Ремарка щодо назви: як часто наголошує завідуючий Музею Української Революції 1917-1921 років Олександр Кучерук, в цей день відбулися, «три в одному», три визначні події нашої історії: прийняття Центральною Радою конституції Української Народної Республіки, проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України та підняття Українських прапорів Чорноморським флотом).

Стрічка має базуватися на спогадах трьох осіб: лейтенанта Святослава Шрамченка, поручника Михайла Михайлика та мічмана Якима Христича. Сама історія побудована таким чином, що їхні спогади доповнюють один одного, але при цьому потрібно якось візуально означувати, фрагмент чиїх саме спогадів звучить в епізоді.

Найлегшим шляхом, здавалося б, є використання фотографій. Це направду так у випадку Святослава Шрамченка: вони збереглися, досить відомі, причому існують навіть два фотопортрети доволі хорошої якості.

З поручником Михайлом Михайликом складніше. Нам не вдалося знайти жодної його фотографії! Можливо, це пов’язане зокрема з тим, що його життя обірвалося в доволі молодому віці, за офіційною версією, від серцевого нападу. Відбулося це в м. Сарни, неподалік від кордону, звідки поручник, ймовірно, допомагав борцям українського підпілля на території СРСР. За думкою пана Романа Коваля, це могло бути вбивство агентами ОГПУ за допомогою отрути.

“Який «сердечний удар»?! – пише Роман Коваль у листі. – Зверніть увагу на дату народження Михайла Михайлика. Він же молода людина! І ця молода людина очолювала агентурний відділ ППШ! І він, як і розумію, продовжував працювати на кордоні з СРСР проти Москви –  спільно з польською «двуйкою». Такі люди радше гинуть, а не вмирають. Михайло Михайлик народився 9 листопада 1897 р. у Глодосах, за іншими даними, в 1900 року. Враховуючи, що він поручник, то слушною, думаю, є перша дата. Отже, в 1924 р. (у рік смерті) він мав 26 – 27 років. Звертаю увагу, що з Михайликом листувався Юрко Тютюнник, вже будучи арештований ҐПУ, тобто на завдання ҐПУ. Ці листи демонструють, що Михайло Михайлик був у полі зору ҐПУ. Тютюнник зробив важливе уточнення про Михайлика: “Він нічого не знає”, тобто не знає, що Тютюнник зрадив і що Добротворський вертається в Україну не для продовження боротьби, а щоб здатися ҐПУ. Думаю, що Михайлика вбили совєтські спецслужби, а ми продовжуємо некритично повторювати версію невідомого співпрацівника «Літопису Червоної Калини», що М. Михайлик вмер через серцевий напад (Дж.: Примітка до: Михайлик М. День 16 січня 1918 р. (ст. ст.). – Літопис Червоної Калини (Львів). – 1932. – Ч. 2. – Лютий. – С. 11)“.

Щодо мічмана Якима Христича, ситуація дещо інша. Але спочатку – дещо про нього. Почати варто з того, що тільки зі спогадів мічмана ми можемо дізнатися деталі епічної і, на жаль, трагічної долі моряків, які у 1917 році встали на захист Центральної Ради.

Восени 1917 року, в далекому від Києва Севастополі, українці-моряки Чорноморського флоту з нетерпінням очікували розвитку політичної ситуації. Очікували не просто так, а готуючись передати усю міць найбільш бойового флоту імперії новонародженій українській республіці. Ще за півроку до того вони чітко висловили свою позицію делегатам на військовому з’їзді у Києві. Вони хочуть бачити Україну з усіма атрибутами незалежної держави, зокрема армією та флотом. Ще влітку ескадрений міноносець «Завидний» першим підняв український прапор.

І ось стає відомо, що з фронту до Києва рухаються російські частини, щоб розігнати Центральну Раду. Хоча загроза щасливо минула, але моряки хочуть бути певними, що вона не повториться. Тому вони формують з найзавзятіших свідомих моряків-українців курінь морської піхоти та відправляються його до Києва. Комісаром цього куреня і був Яким Христич. Про українських моряків у боях за Київ ми знаємо з різних джерел, але чим закінчилася доля цього куреня, пише лише він.

То була справді непересічна людина. Йог некролог (Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1971. — Ч. 5 — С. 94-95) розповідає, що:

Революція 1917 р. застала Якима Христича в Севастополі. В недовгім часі створилася там Українська Чорноморська Громада. Покійний очолив цю громаду, що начислювала коло 7-ім тисяч бувших морських вояків-українців. Дальші воєнні події приносили швидкі зміни. В Севастополю зорганізували морський курінь, що начислю вав понад шістсот озброєних моряків-українців і який виїхав до столиці Києва, 24-го листопада 1917 року. Цей курінь очолив мічман Яким Христич.

…

Покійний Яким Христич був членом Української Центральної Ради в Києві, брав участь в Перших Двох Військових З’їздах, був Державним УНР Інспектором Продовольчих і Земельних Справ, Комісарем Українських Справ УНРеспубліки в Криму, Комісарем Кремечуцького Повіту, на Полтавщині, на доручення Директорії УНР відбув подорож до Одеси – до Юрка Тютюнника, став Комісарем Могилів-Подільського Повіту, на Поділлі і врешті в жовтні 1919 р. Уряд УНРеспубліки призначив його на пост Губерніального Комісара Полтавщини.

В листопаді 1920 року залишає свою рідну Україну. Переходить річку  Збруч, коло Гусятина, в Галичину, що була окупована поляками. Поляки запроторили його до воєнно-полонених таборів до Ченстохови в західній Польщі.

Тут Покійний пережив нечуваний голод. Харчування було таке погане, що спричиняло масові захворіння, аж до смертних випадків. Тоді Покійний почав занепадати  на здоров’ю. Лікарі порадили якнайскоріше залишити ченстоховські мури, бо вже були познаки сухіт. Покійному вдалося вибратися з табору і в липні 1921 р. прибув в Галичину, до міста Коломиї.

Від 1921 р. аж до 1944 жив з сім’єю в Коломиї, де отримав працю в друкарні і займався кольпортажею українських книжок.  Опісля став головним редактором українського часопису «Воля Покуття».

Перед наступом большевицької навали опустив з ріднею в 1944 р. Коломию, виїжджаючи до Німеччини, а звідси в 1950 р. до Гамільтону, в Канаді. Не знайшовши в Гамільтоні відповідної праці. після року переїжджає до Віндзору, Онт. Осівши в Віндзорі, кидається у вир громадської праці, одночасно дописуючи до української преси.

Щоправда, далеко не все з цього некрологу підтверджується доступними нам документами (але, хто зна, може, ще знайдемо відповідні свідчення). Так чи інакше, про українських моряків у боях за Київ більше за все відомо саме зі спогадів Якима Христича.

Він народився у 1984 році, отже, на час показаних у фільмі подій йому було 33 роки. Зберіглася ж лише одна світлина… на якій ми бачимо літнього сивого чоловіка у цивільному.

Найбільш поширений варіант єдиної збереженої світлини Якима Христича, він же використовується у Вікіпедії.

До того ж, у доступних джерелах вона настільки поганої якості, що використати її для фільму у роздільній здатності 4K не можливо. Та й сам вигляд літнього чоловіка сильно контрастує зі спогадами молодої людини про енергійну боротьбу за українську справу…

Отже, було прийнято рішення спробувати відтворити образ молодого Якима Христича. Джерелом реконструкції стала та сама світлина, надана у дещо кращій якості паном Романом Ковалем (за що ми йому вельми вдячні!) і взята, скоріше за все, з журналу «За Державність».

 Фото, надане Романом Ковалем

До цього моменту наша знімальна група не мала досвіду подібної роботи. Отже, необхідно було розібратися, за якими принципами відбувається процес такої реконструкції.

Познайомившися з відповідною літературою, ми вирішили скористатися досвідом відтворення американським вченим Джефрі Шварцем образу молодого Джорджа Вашингтона. На щастя, ця спроба була добре описана самим реконструктором у статті «Putting a face on the first President».

Звісно, наш метод не можна вважати настільки ж науково точним, як робота пана Джефрі Шварца: ми не мали необхідного попереднього досвіду, і, до того ж, спиралися лише на одну світлину не дуже хорошої якості. Тим часом, Джорджа Вашингтона відтворювали за допомогою портрета у віці 40, бюста у віці 53 та маски у віці 53 років.

Тим не менш, загальні принципи зміни обличчя протягом життя залишаються тими самими, отже, для художньої репрезентації мічмана Якима Христича наша модель цілком підходить.

Здачею номер один було відтворення об’ємної моделі обличчя із наявного фото.

Скориставшись методами реставрації, розробленими нами для покращення якості кінохроніки, ми спробували підняти якість фото, щоб отримати з нього максимум інформації.

Відреставрована нами світлина

В цьому зображенні бракує глибини, але два фактори зіграли нам на користь. Так, пощастило, що світлина не зовсім фронтальна: є невеличкий поворот голови праворуч. Базуючись на співвідношенні видимої частини вух, ми можемо приблизно розрахувати кут повороту голови, а це дає можливість приблизно оцінити форму носа.

Другий позитивний фактор – це доволі жорсткі тіні, які дозволяють моделювати рельєф обличчя.

Моделювання у 3D за світлиною

Отримавши тривимірну форму голови, ми взялися за вирішення питання: як саме вона могла змінитися протягом життя?

Література каже нам, що вікові зміни у верхній частині обличчя переважно пов’язані зі старінням шкіри та появою зморшок, при цьому співвідношення між основними рисами обличчя залишаються сталими.

Тому головну увагу необхідно було приділити нижній частині обличчя. Тут основні вікові зміни пов’язані зі зміною форми щік, а також щелеп та зубів. На жаль, дентальної карти Якима Христича ми не маємо, тож зробити реконструкцію так достовірно, як це було з Джорджем Вашингтоном, навряд чи вдалося б навіть пану Шварцу.

Отже, в цьому місці нам довелося йти методом припущення, що, на жаль, знижує наукову вартість нашої роботи. Ми припустили, що  Яким Христич не потребував імплантатів, а якщо й мав їх, то вони відтворювали форму тих зубів, які заміняли. Таким чином, залишалося врахувати лише зміну форми щік та характерну вікову зміну щелеп.

Модифікована відповідним чином тривимірна модель стала базою для нового образу.

Модифікована тривимірна модель

Ми не знаємо, з якого віку Яким Христич носив окуляри, в яких ми бачимо його на фото. Проте, проаналізувавши форму лінз в окулярах, ми припустили: окуляри стали потрібні лише з віковими змінами зору.

Тож на тривимірній моделі виправили характерний вигин шкіри, спричинений носінням окулярів.

Модель отримала нову текстуру шкіри, очі без зморшок.

Модель з текстурами

Питанням залишалась зачіска та можливі вуса. Щоб спростити справу, ми вирішили «сховати» зачіску під офіцерським кашкетом і відмовитися від вусів. До певної міри останнє обґрунтовано тим, що морські офіцери тієї епохи не були схильні до носіння вусів (хоча, звичайно, бували й винятки).

Образ доповнений старшинським одностроєм дореволюційного російського флоту. Деякі старшини у 1917 році носили однострої, затверджені Тимчасовим урядом, але, як показують світлини, більшість ще ходила в одностроях старого зразка.

Остаточний результат

Хочемо звернути увагу читачів, що в російському флоті, на відміну від армії, існувала дуже коротка лінійка старшинських рангів. Вони починалися з мічмана, потім були лейтенант, старший лейтенант, капітан ІІ-го рангу і капітан І-го рангу. Далі вже йшов контр-адмірал.

Отже, Яким Христич на реконструкції має погони з 2 зірочками, які у 1917 році носили мічмани.

Оригінал та створений нами образ