У попередніх дописах я наводив фрагменти з книги «Стратегія непрямих дій», які давали нам можливість оцінити події нинішньої війни з точки зору історичного досвіду.

Це була серйозна література.

Сьогодні хочу запропонувати погляд на сучасні події на основі більш легкої літератури.

Нещодавно на екрани вийшов серіал “Foundation” за романом Айзека Азімова.

Серед циклу книг автора на цю тему є роман “Foundation and empire”.

Сучасна росія є скоріше лубочною пародією на Імперію, яку описує автор. Адже на відміну від Римської, Британської, Австро-угорської та багатьох інших імперій росія майже ніколи (за виключенням кількох дуже коротких проміжків часу) не створювала умов для широких верств своїх громадян можливостей для саморозвитку та покращення добробуту.

Тим не менш, міркування Азімова про військові авантюри імперії що знаходиться у фазі розпаду, цілком відповідають тому, що ми сьогодні бачимо.

У романі генерал імперії хотів скорити колишню провінцію, в якій встановився недосконалий демократичний режим.

Попри запеклий опір, сили імперії наближались до перемоги. Двоє змовників намагалися шляхом різних таємних операцій що сягнули помічників самого імператора, зупинити імперію, проте не змоги.

І ось коли всі засоби захисту здавалось були вичерпані, імперія програла через її історичну приреченість.

У романі ця приреченість передрікалася вигаданою автором наукою «психоісторією», розробленою Гері Селдоном.

Давайте поглянемо на шлях сучасної росії після 1991 року, використовуючи подібний апарат.

Звичайно ці розмірковування є вельми приблизними, але дають цікаву картину.

Тоді Росія стояла на роздоріжжі, вона могла піти шляхом демократичних реформ, могла спробувати побудувати комуністичний капіталізм на зразок Китаю, а могла перетворитися у олігархічну диктатуру.

Хоча шанси кожного варіанту були відмінними від 0, проте більш ймовірним був останній варіант.

Адже ресурси країни були величезними, а сталих державних інституцій які могли б їх контролювати в інтересах народу не було. Отже вони опинилися у руках олігархів, а ті, отримавши за допомогою грошей політичний вплив, побудували зручний для себе режим. І хоча ті, хто його будували, були врешті відсторонені від влади, сама суть режиму не змінилася, попри усі «патріотичні» декорації.

В умовах такої системи, яка позбавлена реального народного контролю шляхом справжній виборів, ключовою характеристикою влади буде корупція, а на додаток до неї негативний відбір у владній вертикалі.

При цьому показуха та приписки будуть торкатися усіх сфер життя країни. Як би така країна була маленькою за розмірами та не мала природних ресурсів, такий режим давно вже пав би, бо привів би країну до економічної катастрофи. Проте газ та нафта дозволяє існувати такому режиму в ситуації без сильних випробувань.

Але довге царювання у позиції самодержця призводить до завищеної оцінки власних можливостей, а аналітичні органи імперії вироджуються так само як і всі інші.

Отже війна яка мала б стати короткою та переможною, перетворюється на затяжну і вимагає все більше ресурсів. Таке вже було в історії росії, через ті самі причини, наприклад під час російсько-японської війни.

І саме природа російського режиму робить його військову потугу значно меншою за цифри якими вона описуєтеся.

А це дає нам шанс на перемогу.

І головна роль в цій перемозі належить саме Збройним силам України, але кожен громадянин має зробити те що може, бо сила ворожої імперії залишається дуже великою.

Тим більше, болюча поразка може змусити імперію напрягти останні ресурси, щоб таки вирвати перемогу, що для нас буде національною катастрофою.

Крім іншого, це показує, що нам не по дорозі з російським лібералами, яких всі останні роки хвилював не політичний курс їх країни, а саме російська корупція, яка є джерелом малоефективності російського війська.

Отже історично, шанси на перемогу на нашому боці, але як казали в книзі Азімова: «Селдон допомагає тому, хто сам собі допомагає».