Як і обіцяли, публікуємо український варіант тексту, оригінал тут.

Серед рідкісних фрагментів архівних кіноматеріалів, які збереглися з періоду Української революції 1917-1921 років, є один, що стоїть осторонь від типового документального кіно тих часів. Зазвичай ми бачимо політичних лідерів і громадські зустрічі, як у фільмі Скобелевського комітету «Український рух» (1917), або військових на парадах і в звичайному житті, як у стрічці «Українці у Вецларі» (1918) або в «Військовому параді» (знятий на Софіївській площі в Києві влітку 1918 року). Іноді в кадрі – звичайні люди чи пейзажі та панорами міст, як у «Картинах Кримського півострова» (1918).

Але фільм «Жертви В.У.Ч.К. в Україні» – геть інший. Більша його частина демонструє результати роботи комуністичної таємної поліції – Всеукраїнської надзвичайної комісії з протидії революції та диверсіям – на окупованих большевиками територіях України у 1919 році. Це трупи, відзняті одразу після розкопок братських могил, що були викопані у дворах будинків — місцях розташування ЧК.

З-поміж архівних кіноматеріалів Першої світової війни та подальших подій подібні зйомки зустрічаються вельми рідко. Ті події давали багато можливостей для фільмування загиблих, але в основному це робилося здалеку, наприклад, на полі бою, або ж короткими кадрами, що не давали глядачеві часу роздивитись деталі. Так, були винятки, особливо на початку Великої війни: деякі оператори кінохроніки, тяжко вражені картиною величезних людських втрат на полях Бельгії, Франції та Західної України, намагалися закарбувати її на плівці. Але навіть коли такі зображення бували відзняті, у випуски кіноновин зазвичай не потрапляли. Саме тому такі фільми, як «Я звинувачую» (1919) Абеля Ганса зі  сценою параду мертвих, справляли глибоке враження на публіку. Автори «Жертв В.У.Ч.К. в Україні», здається, мали подібну мету: вони хотіли привернути увагу широкої аудиторії до страшних тортур, здійснених більшовиками. Крім того, могла бути й інша мета. Річ у тім, що фільм знімали на території, окупованій білою російською армією. Існувала «Спеціальна комісія з розслідування звірств більшовиків», яка займалася вела слідства щодо большевистських злочинів; в архівах цієї комісії є велика кількість фотографій, дуже схожих на кадри із фільму. Таким чином, це може бути кінодокумент, створений для комісії.

Аналіз всього фільму показує: це компіляція з як мінімум чотирьох різних фільмів, з окремими кадрами, не пов’язаними з темою. До такого висновку приводять як титри, так і зображення. Всі титри зроблені російською мовою з дореволюційною орфографією, чинною в Білій армії.

На початку кінострічки йдуть зображення київських місць розташування ЧК, з заголовками, зробленими шрифтом у стилі «модерн». За цим слідує титр, зроблений шрифтом у стилі «дуранго», з відповідним зображенням локації, також відзнятим у Києві. Потім – знов титри у стилі у стилі «модерн». В середині фільму є сцена з кладовища, якій передує титр, виконаний рукописним шрифтом. За ним – титр англійською мовою, що, вірогідно, є другою частиною титру з принаймні трьох частин (речення не має початку і кінцівки). Цей кадр не має нічого спільного із темою фільму. За ним слідують чергові титри  «модерн» та плани Києва, а незабаром з’являється і титр «дуранго» із, імовірно, однією з назв фільмів, що з них робилася компіляція: «Жахи Києва. Страшна бійня большевиків». Трохи згодом бачимо титр, можливо, є назвою іншого фільму компіляції: «Жахи Харківської надзвичайної комісії». Друковані літери цього титру робилися вручну і дуже нерівномірно. Наступні титри, що також стосуються Харкова, зроблені шрифтом «констаціа»; на відміну від інших, ці мають оздоблення. Останній титр у фільмі, яким стрічка і завершується, – заклик надіслати допомогу Червоному Хресту. Він написаний англійською мовою і, слід гадати, не має нічого спільного з темою. Щоправда, члени Червоного Хреста надавали допомогу постраждалим від ЧК, тож це прохання допомоги насправді може стосуватися теми фільму.

Загалом можна підсумувати, що існували як мінімум два фільми про київські події, один з яких імовірно називався: «Жахи Києва. Страшна бійня большевиків». Крім того, існує фільм або сюжет для новин, з якого взято сцену кладовища.  І, нарешті, принаймні один фільм про Харків. Важко сказати, чи напис «Жахи Харківської надзвичайного комісії» та зроблені іншим шрифтом титри належать до іншого фільму; принаймні, інших ознак цього немає.

Показані у фільмі місця часто важко ідентифікувати, адже сучасні Київ і Харків сильно відрізняються від тодішніх.

У Києві ЧК поділялося на дві основні філії: ВУЧК (себто «Всеукраїнська») і ГубЧК, що була губернським відділенням першої. Вони паралельно працювали над ліквідацією вищих прошарків суспільства і заразом усіх інших, незадоволених большевиками – зокрема української інтелігенції. Серед будівель, що мали сумнівну честь бути прихистком ЧК, були: №5 на вулиці Садовій, №40 на Інститутській, №№ 16, 13, 15 і 17 на Катерининській, №№ 1, 2, 3, 4, 5 і 6 по вулиці Єлизаветинська та №1 на Липському провулку. Тільки деякі з цих кам’яниць збереглися до нашого часу, і, як на те, в нас майже немає фотографій зниклих. Тому часто важко визначити місце, показане у фільмі. До речі, серед цих будинків були колишня гетьманська резиденція на вулиці Інститутській, 40 (підірвана польським військом у 1920 році) та вулиця Катерининська, 16, де зараз розташований Інститут національної пам’яті.

Відкривається фільм зображенням вулиці, наповненої представниками, судячи з одягу, середнього класу; деякі з них пробують через паркан зазирнути в сад. Дія може відбуватися біля одного з головних приміщень ЧК, де проводили розстріли: вулиця Інститутська, 40, Садова, 5, або ж вулиця Катерининська, 16. Як повідомляє титр, бачимо ми будівлю ВУЧК. За документами «Спеціальної комісії з розслідування звірств більшовиків» відома адреса останньої: Катерининська, 16. Проте чітко видно, що будинок на кіноплівці виглядає інакше. Тож це будь-яка інша будівля, яка використовувалася ЧК.

Наступні кадри з її внутрішнього двору ідентифікувати ще важче. За ним подані одразу дві панорами місця розстрілу: вочевидь, щоб дати глядачеві час осягнути показане. Титр каже, що перед нами сад ГубЧК – який, за документами, належав до колишньої гетьманської резиденції на Інститутській, 40. Єдиними зображеннями, що їх можна було б зіставити з цими кадрами, є фрагмент із «Документів епохи» (1927) зі сценою банкету гетьмана Скоропадського. На жаль, певності, що цей банкет був знятий саме в саду гетьманської резиденції, немає. Тому без подальших досліджень не визначити, чи дійсно це сад на вулиці Інститутській, 40: кадри могли бути відзняті на вулиці Садовій, 5, де також був сад.

Наступний титр озвучує кількість жертв, знайдених в одній з могил: 127. Така сама кількість згадана і в документах «Спеціальної комісії з розслідування звірств більшовиків» в описі вулиці Садової, 5.

Наступний епізод присвячений киянам на демонстрації в центрі міста. Найбільшу цікавість викликає вартовий Білої армії, відзнятий у центрі Києва: він вбраний в однострій європейського зразка, і це виглядає незвично, адже на знімках солдати Білої армії зазвичай мають уніформу колишньої імперської армії.

Агітаційний потяг, присутній у наступному епізоді, вочевидь є трофеєм від большевиків (чи, принаймні, частина його): на одному з вагонів видніються радянські таблички. Інша цікава особливість – вагон кольорований як російський триколір.

Після сцени кладовища чітко видно будівлю на вулиці Катерининській, 16. Наступний титр повідомляє, що ми бачимо ГубЧК. на вулиці Садовій, 5 – Інститутській, 40. На жаль, показаний лише ріг вулиці, без жодних орієнтирів.

Як говорить наступна група титрів, далі ми побачимо ВУЧК на Катерининській, 16. Зображення по суті є дзеркальним кадром до попереднього. Панорама тут довша і ми бачимо ріг будівлі серед дерев… але він занадто малий, щоб визначити точне місце розташування. 

Наступний план демонструє вулицю, обсаджену деревами, без жодних інших орієнтирів.

Далі іде харківська частину фільму, основний масив якої складають кадри з тілами замордованих мешканців. Лише на початку присутні кілька орієнтирів.

З цього монтажу можна сказати: деякі частини оригінальних фільмів, з яких зроблена збірка, ймовірно, були втрачені, деякі титри можуть бути в неправильному місці. Проте сам матеріал має велику цінність. Не тільки як свідчення суті большевицького режиму, але і як образ старих Києва й Харкова та їхніх мешканців.