Пропагандист російського світу, «історик» Олександр Широкорад, в одній зі своїх книг написав про те, що отримання незалежності Польщею та Балтійськими країнами після Першої світової війни було «тимчасовим». І натякнув, що те саме після розпаду СРСР є також «тимчасовим». Росії треба просто набратися сил…
Зрозуміло, що він не є людиною, яка приймає рішення в росії. Але зрозуміти, чого прагне імперська росія, не складно. Складно було повірити, що ця програма буде втілюватись у ХХІ сторіччі.
Але схоже, що саме так про росіян думали поляки, які зробити висновки з подій 1939 року. Польща з 1991 року не забувала про підготовку до захисту своєї свободи.
Ми теж мали 30 років, щоб підготуватись до захисту. Якби добре підготувались, ворог не напав би.
Тепер долаємо цей шлях зі швидкістю світла, але і з великими жертвами.
Зараз багато хто дивується: як вони могли мріяти захопити Україну з тими малими силами? Як можна було сподіватись взяти Київ за три дні?
Але ж вони дивились на нас не так, як ми на себе! Вони бачили нас зі сторони. І вигляд цей давав їм надію. Вони бачили, що ми здебільшого зневажаємо людей, які поклали життя за нашу свободу. Шукаємо приводи, щоб не шанувати їх. Зате називаємо вулиці іменами тих та ставимо пам’ятники тим, хто цю свободу відбирав.
А це ж показує пріоритети.
Як не напасти на таких людей?
Пригадується одна історія, на жаль, доволі характерна.
Було це в 2016 або 2017 році. В одному місті проводився фестиваль Трипільської культури.
Мене запросили з одним із моїх фільмів на відповідну тему. Серед організаторів фестивалю були представники місцевої влади. Натхнені побаченим, вони запросили учасників до себе на розмову.
Щирою українською розповідали про те, як вони цікавляться нашою історією. Мене запитали, чи є у мене ще якісь фільми, які можна було б показати містянам і, передусім, школярам.
Я (моя клята наївність!) запропонував їм «Українську революцію», фільм про боротьбу за волю, про створення українського війська, та одразу побачив, що слово «революція» їх дещо насторожило.
Одна жіночка запитала мене: «Скажіть, а там немає націоналістів? Бо нам такого не треба, у нас тут все тихо, спокійно».
Це питання загнало мене в глухий кут. Мабуть, якби я вигадав якусь дотепну відповідь, то, може, все обійшлося б і навіть показ би відбувся. Але я спробував проаналізувати героїв фільму, щоб відповісти відверто, як є.
Отже, хто у нас там? Вояки полку імені Костя Гордієнка, котрі точно були соціалістами, хоча, як я розумію, переважно стихійними, а не членами якоїсь партії. Сам Всеволод Петрів. Він теж нібито соціаліст, стихійний. Хоча я в його соціалізм не дуже вірив: мені здавалося, що всі його «соціалістичні риси» — це, скоріше, просто риси порядної людини і патріота. Просто доля так повернулася, що тоді всі порядні люди називали себе соціалістами (не плутати з більшовиками, соціалізм тоді мав безліч геть різних варіацій!). Сотник Андрієнко — це точно соціаліст, і доволі радикальний.
Поки все добре: більшість героїв фільму, які жертвували життя за Україну, відсортована за політичними вподобаннями і проходить через запропонований фільтр «політкоректності».
Але це ще не все. В кадрі з’являється Михайло Грушевський — нібито теж соціаліст, хоча окремі російські джерела подавали його як націоналіста. Як із ним?
А далі ще гірше: є Симон Петлюра, теж соціаліст, але ж росіяни його також націоналістом називають!
Ну і куди правди діти, любили вони, і Петлюра, і Грушевський, Україну. То можна про них в цьому місті розповідати, чи це порушить місцевий спокій?
Роздумуючи над цим питанням, я зрозумів, що слона-то й не помітив!
У фільмі є сцена штурму «Арсеналу». Там з’являються вояки Коша Слобідської України, зокрема, Омелян Волох, хоча напряму не названий, а також Січові Стрільці, теж не названі.
Волох себе згодом називав націонал-большевиком. То це націоналіст чи ні? Мабуть, таки націоналіст, але чи був він вже (або чи вважав себе) таким на початку 1918 року? Здається, націонал-большевиком він став пізніше, у 1919 році. То чи можна про нього згадувати тут?
І от ми нарешті дісталися «Червоної калини». Січові Стрільці. Нібито соціалісти. Принаймні, заяви такі були. Але ж вони відмовились запроваджувати у своїй частині поширені тоді соціалістичні порядки в армії, їх навіть «контрреволюцією» київські соціалісти називали! Проте боронили соціалістичний уряд. Пізніше ж погодилися служити і за гетьмана. То які вони соціалісти?
А головне, з кого Євген Коновалець формував ядро УВО та згодом Організації Українських Націоналістів? Ось же він, корінь українського політичного націоналізму! Ось це все: «Плекав нас біль за долю України…»
От ми й приїхали. Виходить, хлопці, завдяки яким ми маємо «Червону калину», зробили фільм «неполіткоректним» для цього українського міста. Можуть у 2016 (чи 2017) році порушити спокій україномовних людей, які цікавляться українською історією.
От вам і «Київ за три дні», і «парад на Хрещатику».
А взагалі, що тут було аналізувати? Чітко ж співається: «Машерують наші добровольці на кривавий лан, Визволяти наших українців з московських кайдан». То який тут спокій?
Може, збрехати, сказати, що немає у фільмі націоналістів? Навряд чи у 1918 році навіть сам Євген Коновалець себе таким вважав.
Але щоб сказали самі Січові Стрільці, якби дізналися, що на знайомство з нащадками їх затягують через брехню?
А може, і дійсно цим людям не треба знати, що хтось за Україну кров проливав?
Тож я вичавив із себе, що, мабуть, декого із героїв фільму можна вважати націоналістами. На цьому розмова припинилася.
Навесні 2022 року це місто опинилося в окупації.
Я знаю, що там тепер інакше ставляться до наших героїв, і сучасних, і з минулого.
І зовсім по-іншому ставляться до «Червоної калини». Яка тепер для багатьох символізує визволення.
Вона тепер об’єднує всіх: і цивільних, і військових, і поліцію, і владу.
Якби так було завжди, не було б цієї війни. Я думаю, українці ніколи не будуть одностайними у найрізноманітніших питаннях. Плюралізм думок — це ознака розвитку суспільства. Але вони завжди мають єднатися навколо тих, хто готовий віддати життя за нашу країну, навколо того, що символізує «Червона калина».
Навіть після цієї війни. Бо нам ще країну відбудовувати.
Тому що «Червона калина» — це не тільки про боротьбу за волю, це і про відновлення.
І саме про це наступне відео: туди, де ще недавно панував «російський світ», повернулось життя.
А життя, як нам відомо з давніх-давен, завжди перемагає смерть.
Зараз у продажу календар «Пісні Української революції» на 2023 рік.
Весь прибуток від продажу календаря через сайт та соцмережі KІЛok.art піде на допомогу ЗСУ.
Підписуйтесь на наш фейсбук, твітер, телеграм.
Замовляйте роман «Циндао-Відень-Київ»: там багато про Євгена Коновальця.