(“Суперсила”. Реж. Шон Пенн і Аарон Кауфман)

Читаючи у 2022 році захоплені відгуки Шона Пенна про Володимира Зеленського зокрема і народ України загалом, важко було б повірити: до життя документальний фільм “Суперсила” покликала скандальна телефонна розмова Трампа й Зеленського 2020 року. Незрозуміла країна з мутною владою, що втрутилася в передвиборчу кампанію США — ось, власне, чим була Україна для багатьох американців, включаючи Шона Пенна. Так зародилася ідея фільму про Україну, точніше, про її президента: історія коміка, котрий став лідером нації. Але з нашою країною так просто не буває, і концепція стрічки мінялася на очах; у підсумку маємо історію про країну, що, за виразом самого Пенна, опинилася на вістрі демократичного світу.

Фільм має три лінії. Перша, що залишилась від первісної концепції, — Зеленський. Його прихід до влади і, певною мірою, його феномен. Тут принципово нового ми не побачимо: проговорено перемогу на хвилі розчарування каденцією Порошенка, медійний образ, що так зіграв на користь Зеленського-політика. І, звісно, віддано належне очільнику держави, що не покинув її в момент найбільшого випробування. Головна проблема цієї лінії — в її відвертій компліментарності. По суті, авторам не вдалося вийти за межі пласкуватого образу “хлопця з  народу в політиці”, а назагал в цій історії складно не впізнати такий популярний в блокбастерах мотив “звичайного хлопця”, що виявляється геть не звичайним і рятує світ.

Друга лінія, по-своєму найцікавіша, — лінія самого Шона Пенна, одного з героїв фільму і водночас провідника глядача. Знімальній групі пощастило (як би двозначно це не звучало) опинитися в Україні в самий день вторгнення — і, слід віддати їм належне, вони як справжні професіонали взяли від ситуації все можливе. В перші ж години зафільмували власну розгубленість, візит до Офісу Президента, зустріч з президентом, кадри вранішнього Києва, який не осягнув ще, що сталося — правдиво унікальні записи, вже варті того, щоб переглянути кінострічку. Дивовижним може видатись те, що в президента в такий момент знайшовся час для інтерв’ю… а втім, явне взаєморозуміння між Пенном і Зеленським цілком логічне. Обоє — люди шоубізу (хоч і різного рівня), обидва розуміють значення медійного образу й інформаційної підтримки. Президент і його команда (з того ж таки шоубізу) використали американську знімальну команду, щоб передати США прохання про допомогу — і Шон Пенн з готовністю взявся до справи. Можна сказати, що його роль культурного українського амбасадора почалася з тієї ночі в урядовому кварталі.

І, нарешті, третя лінія. Яка виступає радше тлом для перших двох і яка, відверто кажучи, заслуговує на глибшу розробку. Це — самі українці. Котрі насправді і є винесеною в заголовок суперсилою, але тут це затушовано. Одеська волонтерка Юлія Марушевська, засновник Veterano Group Леонід Остальцев, військовослужбовці і військовослужбовиці з передової, кожен з яких міг би стати героєм окремого фільму, коротко проходять екраном зі своїми коментарями. Так, важливий момент — появу цілої “генерації Майдану”, людей з новими цінностями і ментальністю — було озвучено. Але вона виявилась геть затіненою постаттю Зеленського, як по суті за рамки кадру винесено і її глибинну опозицію “політиці Зе”. Так, жарту “95-го кварталу” про протестувальників і ебонітові палички тут немає — на відміну від “тієї самої” гри на піаніно і, звісно, сцен зі “Слуги народу”. Сама назва фільму, до речі, також взята з останнього, що може спровокувати нервовий сміх у більш обізнаного українського глядача.

Плетінка цих трьох ліній займає приблизно дві години часу — і, незважаючи на обшир і насиченість матеріалу, стрічка все ж видається дещо затягнутою (до фіналу досиділи не всі глядачі). Подати історію України від Майдану до повномасштабного вторгнення — справа нелегка, хоча багато в чому фільм з нею впорався. Головною його проблемою стала заангажованість: закоханість у свій предмет — справа для кіно звична, але, коли мова йде про людину при владі, потрібна подвійна обережність. Звідси — і певна наївність фільму, творці якого дечому занадто вірять, а дещо, здається, воліють замовчати, бо #неначасі. Можливо, зараз це і правильна політика, адже це по суті зняте в часи війни агітаційне кіно — проте наскільки цікавим воно лишиться з плином часу? Будемо бачити…

“Суперсила” знята крізь американську оптику, це треба розуміти; але в цьому і особливий інтерес фільму для українського глядача, і додаткова його сила впливу. Це вже не те кіно, що ми самі зняли про себе, це — погляд людини зі сторони, її послання світові про Україну. І, слід подякувати Шону Пенну, незмінному від початку війни нашому амбасадору в Голлівуді: він чітко розставив акценти, чітко проговорив важливі меседжі. Може видатись, що домонтовувався фільм в останні місяці — настільки послідовно в ньому звучить заклик надати Україні зброю. І, що особливо важливо, у стрічці наголошено: це — визвольна війна не однієї країни, це війна всього демократичного світу, цінності якого поділяє Україна. Це — фільм-заклик, фільм-послання. І важливо, що він говорить до світового глядача зараз, коли вирішуються життєво важливі для України питання. І за цю підтримку подякуймо Шону Пенну, Аарону Кауфману та їхній команді. Це складова нашої суперсили.