24 лютого, на тлі вісток з фронтів, порівняно малопомітною пройшла інформація: всесвітньовідомий актор і Шон Пенн в Україні й збирається знімати про неї фільм. Втім, під час вручення президентом Володимиром Зеленським нагород іноземним зіркам, що відвідали Україну[1], його відзначення викликало найменше сумнівів. Від самого початку відкритого російського вторгнення, до того, як світовою спільнотою пройшла хвиля солідарності з Україною і стало гарним тоном демонструвати підтримку їй, Шонн Пенн чітко висловив свою позицію: «Якщо ми дамо Україні битися самій, наша американська душа буде втрачена». Ці слова, сказані 25 лютого, коли думка про «Київ впаде за три дні» ще не була заперечена самим життям, можна сміливо вважати одним із гасел опору демократичного світу новітньому тоталітаризму.

Шон Пенн у кадрі

Звісно, наївно було б вишукувати джерела активізму актора в його творчості… хоча творення будь-якого фільму – це своєрідне дослідження, як і підготовка будь-якої серйозної ролі. А серйозних робіт, і акторських, і режисерських, у Шона Джастіна Пенна (нар. 17.08.1960) вистачить не на одну біографію.

Якщо говорити про амплуа актора… одним словом його не визначити. Зрозуміло, що йдеться про актора характерного плану. Червоною ниткою в його творчості проходить образ людини поза законом, але це зазвичай не банальний злочинець, а складна амбівалентна постать. Сам акторський вступ Пенна до цієї теми відбувся (якщо не рахувати комедії «Зломники», 1984) досить непересічною кіноісторією «Агенти Сокіл і Сніговик» Джона Шлезінгера (1985). Фільм переповідав реальну історію зради двох молодих американців, Крістофера Бойса і Долтона Лі, які продавали Радянському Союзу секретну інформацію; Пенн зіграв Лі, наркодилера, котрого вмовив стати шпигуном-кур’єром його друг Бойс  (виконавець Тімоті Гаттон) – службовець із доступом до секретних документів. Фільм цікавий зокрема тим, що зачепив міру відповідальності самої державної системи за втрату довіри і поваги своїх громадян (актуально для нас, чи не так?). Бойс стає на шлях зради, дізнаючись про «нечесну гру» США стосовно інших країн. Лі в цій історії більше цікавлять гроші та можливості для наркотрафіку… проте і цей нібито малосимпатичний образ, завдячуючи харизмі актора, викликає у глядача щось близьке до симпатії. Харизматичний в його виконанні навіть засуджений до страти за вбивство підлітків Метью Понселе у «Мрець іде» (1995, реж. Тім Роббінс, «Срібний ведмідь» «Берлінале» за найкращу чоловічу роль). Актор вміє перетворити кожну історію на справдешню драму, за якою цікаво спостерігати, як і за тим, як талановитий актор «грає на флейті» глядацьких емоцій.

Вершиною лінії амбівалентних переступників закону стала роль у «Таємничій ріці» Клінта Іствуда (2003), що за нього актор одержав свого першого «Оскара». Його Джиммі Маркум має яскраве кримінальне минуле; жорстоке вбивство дочки знову штовхає чоловіка до насильства. У фільмі переплітаються історії трьох друзів дитинства, шляхи яких давно розійшлися; вбивство знов сплітає їх – батька жертви, детектива, підозрюваного – в один вузол. Власне, чимало Пеннових ролей – не про злочин і злочинця, а про людину, що опинилася по той бік закону, і саме в такому ключі актор подає образ. Яскравим прикладом такого підходу є «Поворот» Олівера Стоуна (1997). Обрана траса приводить героя у містечко, кожна зустріч в якому неупинно штовхає його до вбивства і смерті: майже антична трагедія в декораціях Аризони. Цікаво, які світоглядні «повороти» згодом здійснять режисер та виконавець ролі. Обоє займають критичну щодо мілітарної політики США позицію, але Пенн потім з таким самим запалом виступить проти російської агресії, в Стоуна ж мистецькі рефлексії про «роль особистості в історії» деградують до виправдання путіна і Януковича, а Майдан сприйматиметься в рамках конспірологічної теорії «в усьому винне ЦРУ». Лише відкрите вторгнення росії змусило його не те щоб переглянути своє ставлення, але бодай визнати, що тут «Путін був неправий»[2].  

Далі в творчості Шона Пенна-актора відзначимо «правозахисницьку» сторінку; власне, і на великий екран він виходить у фільмі про захист кадетами рідного училища від закриття й продажу агентству нерухомості («Відбій» Гарольда Бекера, 1981). Фільм, щоправда, передусім про конфлікт між «застарілим» кодексом честі та прагматичним світом… проте і така знайома українцям ситуація, коли місце з традиціями та історією має поступитися інтересам забудовника, лишається важливою складовою історії. Зіграний актором персонаж, кадет Алекс Двайєр, і тут має осібне положення: він допомагає боронити училище, проте радше з міркувань дружби й солідарності. Власне, отакий активізм – не «лицарського», героїчного штибу, а глибоко особистісний – демонструють герої Пенна в наступних фільмах. Сем Доусон із «Я – Сем» (1997, реж. Джессі Нельсон), батько із інтелектуальною недостатністю, має виборювати право опіки над власною донькою. Однією з найуспішніших у кар’єрі актора став «Гарві Мілк» Ґаса Ван Сента (2008) – біографічний фільм про політика й ЛГБТ-активіста 1970-х, що разом із мером Сан-Франциско Джорджем Москоні був вбитий позбавленим посади міським урядовцем. Історія Мілка, знакової постаті в історії Сан-Франциско та новітнього мученика гей-спільноти, був тепло прийнятий критикою та фестивалями, зокрема, приніс творцям два «Оскари» – за оригінальний сценарій та найкращому виконавцю головної ролі. Образ Мілка доповнив палітру образів, створених актором: з одного боку, це також людина «поза правилами», навіть «поза законом» (статус ЛГБТ в той час); з іншого, це той, хто має право і змогу виступити проти несправедливого устрою і його змінити. Сам акторський малюнок – м’який, навіть ліричний, без притаманної багатьом образам Пенна жорсткуватості й дивакуватості – виділяється на загальному тлі його робіт.

Що необхідно згадати ще в короткому нарисі про кількадесятирічну акторську роботу? Звісно, воєнну тематику. Вона цікава нам і тим, що віддалено перегукується з «українською» сторінкою в житті й біографії кінематографіста. По-перше, це все той самий дебютний «Відбій», герої якого влаштовують справжню військову операцію з порятунку alma mater. Далі були культові «Військові втрати» Брайана Де Пальми (1989) і «Тонка червона лінія» Терренса Маліка (1998). Але, взяті в цілому, ці роботи – не глорифікація війни: вона постає радше екстремальним. межовим станом, що «дозволяє» людині вийти за рамки суспільних законів та умовностей і вивільнює її справдешню сутність. Чимало в доробку актора і політичних кінострічок. Цей напрям (до речі, відсутній в Україні – що також говорить про рівень політичної зрілості суспільства) може включати себе чи не кожен жанр, і в багатьох Шон Пенн зміг показати себе, причому в різних ролях. То він політик-популіст, що виходить на політичний кін як «слуга народу» і швидко починає дертися владною драбиною, не гребуючи жодними засобами (Віллі Старк у «Всьому королівському війську» Стівена Зейлляна 2006 року, не дуже, на жаль, вдалій екранізації роману Роберта Пенна Воррена). То невдаха, котрий, не одержавши соціальної підтримки для відкриття власного бізнесу, під тягарем особистих і фінансових проблем ламається і робить невдалу спробу замаху на президента («Вбити президента. Замах на Річарда Ніксона» Нільса Мюллера 2004 року, на основі реальних подій). То – учасник подій, які втягують його в найтемніші таємниці світової політики («Перекладачка» Сідні Поллака, 2005, і «Чесна гра» Дуга Лімана, 2010; цікаво, що в обох стрічках головними героїнями є жінки, а персонажі Пена виступають їхніми соратниками).

І, як слід для актора такого рангу, – ролі в авторському кінематографі. Тут уже не виведеш «формулу Пенна», в його доробку роботи в діапазоні від джазового гітариста Еммета Рея у «Солодкому та бридкому» Вуді Аллена (1999) та колишньої рок-зірки в стані екзистенційної кризи у «Де б ти не був» Паоло Соррентіно (2011) до математика із хворим серцем у «21 грамі» Алехандро Іньярріту (2008) чи героя філософської драми Терренса Маліка за промовистою назвою «Древо життя» (2011). Тут уже кожен герой сам визначає для себе місце в світі, і чи взагалі це місце для нього є.

У режисерському кріслі

Ще на порівняно ранньому етапі творчості, на межі 80-х і 90-х, Шон Пенн зробив паузу в акторській роботі і присвятив себе власному кінопроєкту. У підсумку результат себе виправдав: в1991 виходить його дебютний «Індіанець, що біжить» за досить неординарним першоджерелом – піснею Брюса Спрінгстіна Highway Patrolman («Патрульний на шосе»). У центрі історії майже архетипна історія про двох братів, «хорошого» і «поганого». Джо (Девід Морс) – гарний сім’янин, гарний поліцейський і просто гарна людина; Френк у блискучому виконанні Віґґо Морґенсена – бунтівлива душа, «мятежний син», що не може знайти – та, власне, й не шукає – собі місця у звичайному житті. Сценарій був написаний також Шоном Пенном: як розповідав актор, ідея прийшла до нього, ще актора-початківця, у віці 21 року; тоді ж, розбудивши серед ночі Брюса Спрінгстіна, він добився дозволу на екранізацію пісні, а наступне десятиліття шукав для неї сценариста. Щоб, майже в дусі відомої приказки, зрештою зробити все самому[3]. Та уповні довести свою режисерську спроможність.

Наступні дві стрічки цілком можна розглядати як свого роду диптих. Обидва сюжети розгорнуті довкола смерті дитини та розповідають, як така трагедія визначає долі людей навколо. У «Постовому на перехресті» (1995), також за сценарієм Пенна, батько загиблої в ДТП дівчинки не може повернутися до нормального життя і, дізнавшися про вихід з в’язниці винуватця трагедії, вирішує вбити його. Ненавмисний вбивця сам не може оговтатися після трагедії і просить лише триденної відстрочки; як, мабуть, здогадується читач, ці три дні і спроба відплати змушують героїв переосмислити життя і, здається, примиритися з трагедією та «відпустити» минуле. У 2001 виходить «Обітниця» за однойменним твором Фрідріха Дюрренматта. Герой, поліцейський, що виходить у відставку, в останній вечір служби виїжджає на місце злочину; мати жертви, зґвалтованої і жорстоко вбитої дівчинки, бере в нього обіцянку знайти вбивцю. Ці пошуки визначають його життя на пенсії, і вони ж зрештою його ламають. Обидва фільми об’єднані не лише спільними мотивами, а й виконавцем головної ролі – Джеком Ніколсоном, котрий сплавлює в своїй грі біль від втрати (навіть якщо це втрата чужої дитини), цілеспрямованість… і внутрішню приреченість.  «Постовий на перехресті» хибує на певну нарочитість (особливо фінальна сцена, коли батько у гонитві за вбивцею дочки випадково опиняється на її могилі і тут переживає щось близьке до катарсису), «Обітниця» ж, попри чутливу тему, подає її з належною делікатністю і  переконливістю.

Якщо в попередніх фільмах ішлося про людей, що не можуть знайти собі місце в світі чи втратили точку опори, в наступному Шон Пенн звертається до того, хто це місце віднайшов… хоча й тут не обходиться без такої характерної для нього неоднозначності. «У дикій глушині» (2007) за однойменним документальним романом Джона Кракауера на сьогодні лишається найуспішнішим його фільмом. Не в останню чергу завдяки вдало обраній темі, що зрезонувала з близьким багатьом почуттям втоми від цивілізації з її матеріальними благами. Історія в основі фільму доволі трагічна: у серпні 1992 року, в аляскинській глушині, у покинутому автобусі було знайдено тіло померлого від отруєння та виснаження юнака. То був Кріс Мак-Кендлесс, освічений нащадок заможної й впливової родини, котрий відмовився від родинних і соціальних зв’язків, позбувся своїх документів і грошей та під псевдо «Александр Суперволоцюга» два роки мандрував США й Мексикою. Історія новітнього пустельника, за всього трагізму й контроверсійності, захоплювала й зачаровувала. Шон Пенн спромігся дати їй адекватне кінематографічне вираження, поєднавши талант і харизму виконавця Еміля Гірша із величними американськими краєвидами, неординарними і симпатичними персонажами другого плану та неспішним оповідним ритмом, що дозволяв глядачеві ніби прожити з Александром Суперволоцюгою ці два короткі, а проте насичені роки.  

Після найкращого фільму – найгірший. «Останнє обличчя» (2016), мабуть, можна вважати найбільш «голлівудським» за змістом і манерою… що черговий раз показало: Шон Пенн як сценарист і режисер – таки митець «авторського», «незалежного» плану. Драма про роман керівниці гуманітарної організації й лікаря у декораціях Західної Африки за участі Шарліз Терон, Хав’єра Бардема й Жана Рено, з прем’єрою на Каннському фестивалі, зазнав нищівної критики. Авторові дорікали за те, що справдешні проблеми регіону бідність та голод виявилися тлом для банальної любовної історії. Деякі розгнівані глядачі навіть радили Пенну не займатися більше режисурою[4].

На щастя, до цих «порад» митець не дослухався. Минулого року вийшов останній на сьогодні його ігровий фільм «День прапора» за мемуарами Дженніфер Фогель, де він сам знявся зі своєю дочкою, акторкою і моделлю Ділан Пенн. Тут варто згадати, що його родина загалом мистецька. Батьки – акторка Айлін Райан і актор та режисер Лео Пенн; в окремих проєктах батько і син перетиналися: однією з перших в кар’єрі майбутньої зірки була роль у масовці культового серіалу «Маленький будиночок у прерії», серед режисерів якого був Пенн-старший[5], згодом Шон з’явиться в його ж «Суді в Берліні» (1988); в свою чергу, Лео Пенн зіграє роль другого плану у «Постовому на перехресті». Старший брат Майкл – музикант, молодший Кріс був актором (відійшов у засвіти 2006 року). Нарешті, акторками є колишні дружини Пенна: Мадонна, мати обох його дітей Робін Райт і Лейла Джордж.

У «Дні прапора» йдеться про стосунки батька і дочки (зіграних Пенном і Ділан), а також… про стосунки людини із її залежністю. Шон Пенн грає шахрая й фальшивомонетника, і інакше, ніж залежністю, не назвеш цю його «професію», до якої він знов і знов повертається з маніакальною впертістю. Тут виконавець ролі знов звертається до образу амбівалентної, притягальної людини поза законом.

На світовій політичній арені

Окрема сторона діяльності Шона Пенна – соціальний і політичний активізм. Повноцінний його нарис потребує чималого заглиблення в нюанси зовнішньої і внутрішньої американської політики, тож ми обмежимося лише кількома прикладами. Так, актор був послідовним критиком політики Джорджа Буша-молодшого, зокрема війни в Іраку. Є в його послужному списку і такі неоднозначні моменти, як симпатії до венесуельського президента Уго Чавеса (2012) чи висловлення підтримки Вірменії в конфлікті в Нагірному Карабасі (2020). Також, як годиться голлівудській зірці, займався Пенн і гуманітарною діяльністю: допомагав жертвам урагану «Катріна» (2005), землетрусу на Гаїті (2010), паводку в Пакистані (2012)… Є він фундатором благодійної організації CORE (Community Organized Relief Effort,  «Організована громадою допомога»), котра брала участь в боротьбі з наслідками гаїтянського землетрусу й урагану «Метью», а під час пандемії коронавірусу підключилася до розповсюдження безкоштовних тестів на нього.

І – Україна. Ще в листопаді минулого року виявилося, що Шон Пенн планує відзняти документальну стрічку про Україну: для цього він побував у Києві[6] та Приазов’ї, спілкувався з українськими військовими[7]. Згодом актор розповість про початковий етап роботи над фільмом: «Спочатку я зустрівся з ним [Володимиром Зеленським] по зуму, перед тим, як загроза чогось більшого за війну на кордоні стала реальною. Це було на початках пандемії в США. Ми розпочали обговорення можливого документального фільму про його країну, що не фокусувався лише на війні. Та відтоді ми багато обмінювались думками. Потім я поїхав і зустрівся з ним особисто напередодні вторгнення…»[8]

Збираючи матеріал для свого нового фільму, актор 24 лютого був в Україні, хоч його й попереджали про ймовірний російський наступ[9]. Пенн негайно висловив свою підтримку, побував в Офісі Президента України, на прес-брифінгу радника керівника Офісу Глави держави Михайла Подоляка та віце-прем’єр-міністра – міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук. Резюме з приводу візиту ОП виклав у фейсбук-дописі: «Режисер спеціально приїхав до Києва, щоб як документаліст зафіксувати всі події, які зараз відбуваються в Україні, та донести світові правду про вторгнення Росії в нашу країну. Шон Пенн сьогодні серед тих, хто підтримує Україну в Україні. Наша країна вдячна йому за такий прояв сміливості й чесності. […] Шон Пенн демонструє мужність, якої бракує багатьом іншим, зокрема західним політикам. Що більше зараз у нашій країні таких людей, справжніх друзів України, які підтримують боротьбу за свободу, то швидше можна буде зупинити віроломний напад Росії […]»[10].

Ввечері наступного дня кінематографіст опублікував заяву: «Вже є брутальна помилка із забраними життями й розбитими серцями, і, якщо не поступиться, гадаю, пан Путін зробить найжахливішу помилку для всього людства». Далі актор зазначив, що президент і народ України «постали історичними символами сміливості й принциповості»[11]. За кілька днів кінематографіст покинув Україну, але вже наприкінці березня повернувся. Цього разу він відвідав Львівщину, і в рамках цього візиту CORE долучилася до допомоги біженцям на Львівщині та в польському Кракові. Наприкінці червня митець знову був на гостині у воюючій Україні, відвідавши не лише Київ, а й Бучу та Ірпінь, а також Одещину, Дніпропетровщину, Львів.

Втім, і цим його підтримка Україні – і без того чимала – не обмежилась. Він долучився до збору коштів (в Лос-Анджелесі зорганізований ним благодійний вечір зібрав 2,5 млн доларів[12]), а найголовніше – повів активну інформаційну кампанію, виступаючи на підтримку України у різних інтерв’ю, закликаючи політиків і звичайних американців не полишати її в біді і тим відстоювати також власні цінності. Деякі заяви звучали досить екстравагантно, майже в дусі деяких його ролей: то Шон Пенн закликав дати президентові Зеленському слово на врученні «Оскара», погрожуючи в разі відмови знищити власні статуетки[13]; то закликав світових багатіїв закупити для українських ВПС літаки[14] чи й просто закрити небо над Україною[15]. Проте важливим було те, що митець піднімав інформаційну хвилю, задавав незручні питання, нарешті, підігрівав інтерес звичайних глядачів до таких далеких від них географічно подій. Більше того, він озвучив дуже важливе послання, що допомагало його глядачам ідентифікувати українців як «своїх»: «Ці люди борються за мрії та сподівання всіх нас, американців»[16].

«За значні особисті заслуги у зміцненні міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий внесок у популяризацію Української держави у світі», Шон Пенн і був відзначений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, указом Президента України від 23 серпня 2022  року, серед низки інших поважних світових діячів. До речі, не оминула його своєю «нагородою» і росія: митець опинився в санкційному списку осіб, яким заборонено в’їзд до країни; мабуть, більшого визнання його заслуг перед Україною важко уявити.

Ось так кінематографіст сам опинився у вирі подій які хотів фільмувати. Чи увійде ця історія в його кінострічку? Побачимо. Сподіваймося, пан Шон сам покаже свій фільм у Києві… після перемоги. А наостанок пропонуємо вашій увазі фінальну цитату від Шона Пенна. По суті, резюме всієї його творчості як кінематографіста й активіста: «Але все, в чому мені доводиться брати участь – від фільмів до подорожей в Україну – все це здається мені частиною однієї структури. Це як будувати будинок. Я знаю, як забити цвях у дерево, я знаю, як виміряти деревину і розпиляти її. Я знаю, як будувати основне, поки не прийде хтось, хто знає краще. Так само я знаю, як закласти фундамент як актор, як ліквідатор наслідків стихійних лих, як засновник організації тощо. Як режисер, як сценарист у кіно – це все те саме»[17].

Вперше опубліковано в журналі “Кіно-Театр”, №6, 2022.

[1]     Їх отримали Шон Пенн, Бен Стіллер і Джессіка Честейн; ходили жарти, що Анджеліна Джолі не була удостоєна нагороди, оскільки обмежилася Львовом і не завітала до президента.

[2]     Support for Putin among western celebrities drains away over Ukraine // https://www.theguardian.com/world/2022/apr/11/vladimir-putin-celebrities-ukraine-invasion-steven-seagal-gerard-depardieu

[3]     Saito S. Sean Penn Reflects on His Directorial Debut “The Indian Runner” 20 Years Later // https://moveablefest.com/sean-penn-reflects-on-indian-runner-20-years-later/

[4]     Lang В. Sean Penn’s �?The Last Face’ Ripped Apart on Twitter After Cannes Debut // https://variety.com/2016/film/markets-festivals/sean-penn-last-face-cannes-1201779504/

[5]     �?Little House on the Prairie’: The Uncredited Role Sean Penn Played in the Series // https://outsider.com/entertainment/little-house-on-the-prairie-uncredited-role-sean-penn-played-series/

[6]     Новини світу: Шон Пенн уперше приїхав до України // https://www.youtube.com/watch?v=oQ3vCYvldak&t=177s

[7]     https://m.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2070884383080808&id=453559011480028

[8]     Ryan R. Sean Penn // https://hollywoodauthentic.com/sean-penn/

[9]     Sean Penn Says He Was Told to �?Get the F*ck Out’ of Ukraine While Filming Documentary //

https://www.indiewire.com/2022/04/sean-penn-told-to-get-the-fuck-out-of-ukraine-1234718130/

[10]   https://www.facebook.com/photo/?fbid=329122425911295&set=a.299186838904854

[11]   Burton J. Sean Penn In Ukraine: Putin Has Made a ‘Horrible Mistake’, Urges U.S. to Fight // https://www.newsweek.com/sean-penn-statement-ukraine-putin-america-fight-1682959

[12]   Zelenskyy spoke at a Ukraine benefit auction organised by Sean Penn. John Legend played and the audience gave $2.5 million // https://www.businessinsider.com/zelenskyy-spoke-at-sean-penn-ukraine-fundraiser-raised-1m-2022-6

[13] Sean Penn says Ukraine �?is going to win this thing’ // https://www.theguardian.com/film/2022/apr/06/sean-penn-says-ukraine-is-going-to-win-this-thing

[14]   Один мільярдер міг би завершити цю війну в Україні, – Шон Пенн // https://kino.24tv.ua/odin-milyarder-mig-bi-zavershiti-tsyu-viynu-ukrayini-shon-penn_n1932531

[15]   https://twitter.com/SeanPenn/status/1503781864686845954

[16]   Gularte А. Sean Penn Is Working on a Documentary in Ukraine … Right Now // https://www.vulture.com/2022/04/sean-penn-documentary-ukraine.html

[17]   Ryan R. Sean Penn // https://hollywoodauthentic.com/sean-penn/