Ср. Жов 9th, 2024

Свято українських добровольців, що його країна відзначала вчора, надихнула на спогади про те, як силами добровольців знімався і наш фільм. Добровольці рятували Україну не тільки в часи нинішньої війни. Враховуючи довгий досвід бездержавності, дуже часто на порятунок українці могли очікувати тільки від добровольців.

Кадр з фільму “Українська революція за спогадами Всеволода Петріва”

Для нашої знімальної групи сучасний добровольчий рух також розпочався ще до 2014 року. Під час роботи над фільмом «Українська революція» ми не мали змоги платити учасникам проекту гонорарів. А у стрічці так чи інакше було задіяно кілька сотень людей! Багато хто витратив не один місяць для увічнення пам’яті вояків полку імені Костя Гордієнка. І коли російські війська знову принесли війну на нашу землю, мої тодішні колеги в той чи інший спосіб почали допомагати фронту. Особливо хочеться згадати тих, хто добровольцями пішов на фронт.

На жаль, з різних причин, я не можу розповісти про всіх, але хочу подати тут дві історії.

Роль, що увійшла в життя

У 2010 році наша знімальна група з фільмом «Тризуб Нептуна» прибула до Севастополя. Показ там організував капітан 2 рангу Тимур Баротов. Це було доволі сміливо, адже стрічка розповідала про підняття українських прапорів Чорноморським флотом у 1918 році. Не дивно, що тодішнє керівництво Військово-морських сил України поставилось до нашого приїзду… скажемо так: без ентузіазму. Прем’єра фільму мала відбутися у вихідний день, ми запрошували знайомих офіцерів, але вони відповідали, що керівництво заборонило їм відвідувати цей захід.

Тимур Баротов та знімальна група фільму “Тризуб Нептуна”

В ході приватного спілкування з Тимуром я був глибоко вражений його позицією щодо обрання Віктора Януковича президентом. Він сказав, що честь не дозволяє йому служити при головнокомандувачі-злочинці, тому він збирається звільнятись із лав ВМС. Незабаром, коли Тимур уже був у запасі, я розповів йому про ідею створити фільм «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва». Тимур запропонував допомогу у реалізації проекту.

Тимур на зйомках у Києві

Його допомога виявилася неоціненною в багатьох аспектах. Чого він тільки не робив! Успішно вів перемовини (яких було дуже багато), організував наші зйомки у Львові, вирішував різні питання з реквізитом (зокрема, правильне хутро для гордієнківських папах ми змогли дістати виключно завдяки йому), допомагав знайти необхідних для зйомок людей, і дуже багато іншого…

Тимур – сотник Андрієнко

Та глядачу він мав запам’ятатися роллю сотника Андрієнка, заступника нашого головного героя Всеволода Петріва — команданта полку імені Костя Гордієнка. Цей полк був добровольчою формацією, створеною у 1917 році. Усі вступали туди на рівних засадах, і лише досвід та здібності дозволяли зайняти командні посади. Робота над фільмом ішла чотири роки.

Знімальна група у Львові

Прийшов 2014 рік. Тимуру як севастопольцю-українцю, та ще й капітану другого рангу ВМС України, залишатися в Севастополі було небезпечно. Він, кинувши все, вивіз родину на материк. Розгоралася війна на сході. Я думав, що опинившись без житла та засобів для існування, він думатиме лише як влаштуватись, але помилився. Прилаштувавши рідних, Тимур зголосився до війська добровольцем. Якось подзвонивши йому, я дізнався, що він уже зарахований до добровольчої частини рядовим.

Я уявив собі сцену в військкоматі: приходить Тимур, каже: «Хочу на фронт». Його питають: «А ви хто?». Він: «Капітан другого рангу, в запасі». Йому: «А у нас там кораблів немає…». Він: «А я і стріляти вмію!» Йому: «Ну тоді записуйтесь солдатом». Він: «Добре!».

Може, воно й було трішки інакше, але результат один. Звичайно, офіцерський досвід Тимура та його адміністративні таланти мали так чи інакше проявитися. І от його почали підвищувати. За якийсь час він став начальником штабу — заступником командира цього підрозділу.

Так у житті він повторив долю свого персонажа в кіно…

Тимур Баротов після нагородження орденом Богдана Хмельницького III ступеня

Справжній козак.

З 1991 року доля неодноразово зводила мене з людьми, які називали себе козаками. Вони були дуже різні. Дехто був справжнім ентузіастом української справи, займався просвітництвом. Дехто творив громадські організації, змістом яких було постійне взаємне нагородження. Одного разу, на початку 2000-х, на шляху з Києва до Дніпра мене зупинили представники якогось козацького війська, що хотіли взяти штраф за екологічність двигуна моєї машини. Годі й казати, офіційних повноважень у них не було. Я розумів, що всі ці «козаки» дуже відрізняються від тих, про яких кобзарі співали у думах, і яких як вогню боялися червоні під час визвольної боротьби початку ХХ сторіччя.

І ось, коли для «Української революції» потрібно було відзняти вправних вершників, Тимур Баротов запропонував мені запросити його знайомого — козака з Вінниці Василя Любуню.  

Василь Любуня на зйомках

З першої зустрічі я зрозумів, що таких козаків в житті ще не зустрічав. І таких людей також. Він ніби зійшов з картин Миколи Самокиша! Небагатослівний, завжди в доброму гуморі, добре знається на зброї, чудово порається з конем… Вершиною його роботи у сцені з конями було падіння разом з конем від вибуху. Коли потім … він зміг підняти коня й рушити на ньому далі! Цю сцену можна побачити в кінці першої серії. Я не міг навіть сподіватися, що матиму такого каскадера.

Кадри з фільму “Українська революція за спогадами Всеволода Петріва”

Василь виконував без заперечень будь-які завдання. Лише одного разу він засмутився і попрохав звільнити його від завдання. Це була сцена, для якої я попросив його зіграти червоного матроса. Він казав мені: «Та всі ж засміють: я — і червоний!» Але нам була дуже потрібна його вправність у роботі зі зброєю, тим більше, що він органічно виглядав у будь-якому однострої. Врешті-решт, він погодився. Василь зіграв у фільмі дуже багато епізодичних ролей: був і гордієнківцем, і гайдамакою Слобідського коша, і червоним матросом, і робітником  «Арсеналу», і старшиною російської армії… а ще скількох озвучив!

Василь Любуня як гайдамака Коша слобідської України

Та для мене головна його епізодична роль — це Олекса Алмазов. Наскільки я знаю, це єдине втілення цієї постаті в кіно. Зі сценою, де він командує батареєю на Софійській площі у Києві, пов’язана ще одна історія про те, як Василь рятував наше кіно. Ми довгий час не могли розібратися, як мають діяти артилеристи українського війська: який номер розрахунку має що робити, які були команди… З усім цим нам допоміг Василь. Виявилось, що українська історична артилерія — це щось на кшталт його хобі. Він знав про неї все.

Василь Любуня в ролі Олекси Алмазова

Василь Любуня у “штабі”

Ми знову зустрілися восени 2013 року на Майдані. Василь був у самообороні. Я передав йому для барикади український прапор із зображенням Шевченка, що його ми використовували на зйомках.

Коли російські окупанти почали захоплення наших земель, Василь пішов до добробату. Ми знову побачились у переддень дня Незалежності 2014 року. Він брав участь у багатьох боях, і його відпустили на кілька днів додому. Дізнавшись про Іловайськ, Василь терміново повернувся, пішов крізь лінію фронту і зміг вивести кількох людей.

Відзначився він і під Дебальцево. І пізніше, коли лінія фронту стабілізувалася, не залишався без діла.

Календар на 2019 рік    

В календарі на 2019 рік ми на основі фото Василя зобразили Олексу Алмазова. У ці новорічні свята я подзвонив йому спитати, куди відправити йому новий календар. Василь відповів: «Я знову на фронті …»

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *