Тільки позавчора опублікував допис про те, як, по наростаючій, російські звірства відкривають справжнє обличчя (скривавлену морду) «великої» російської культури. Як приходить усвідомлення того, що росіяни за сторіччя ані трохи не змінилися, і все, що описували наші предки, у спогадах про російську армію, на жаль, чиста правда.

Кожен раз ми бачимо таке, що гіршого злочину, здається, вже неможливо уявити. Але за день два розуміємо, що то була лише розминка.

Так само з моїм позавчорашнім дописом.

Те саме відбувалося і під час Майдану.

Мені здається, тут прослідковується певна схема. Ворогу бракує мотивованого гарматного м’яса. Для росіян дуже важливо перетворити цю війну в чергову «отечєствєнную». Це можна зробити розпаливши ненависть українців, а бажано і усього світу, до росії. А потім пояснити своїм – ми всі в одному човні, немає виходу, всі нас ненавидять і хочуть знищити!

Тим більше, ця схема росіянам звична. Вони ж насправді не проти вбивства українців, більше того, їм це подобається. Їм не подобається коли за це треба відповідати. Дехто з них, хитро посміхаючись, буде говорити про фейк. Але часто від них можна почути: «це не дуже добре, але раз там загинули наші мальчики, треба додавити».

Якщо раптом щось піде не так, російський янус повернеться до світу обличчям Толстого та Достоєвського. Так вже бувало не раз, і навіть зараз відбувається під гаслом «народ не винен».

Що з цим усім робити?

Те, що роблять наші воїни – боротися і перемагати.