Нд. Лют 18th, 2024

              “Параджанівський” січень минув, проте “параджанівський” рік триває! Нагадаємо, що сторічний ювілей одного з найвидатніших режисерів світового кіно, котрий багато років працював в Україні і створив тут перший свій шедевр “Тіні забутих предків”, відзначають не лише в нас, а й в усьому світі. Користуючись нагодою, пропонуємо вам переклад маленького нарису про Майстра із щомісячника берлінського Інституту кіно- й відеомистецтва “Арсенал”:

              Через п’ять років після нашої великої ретроспективи фільмів Сергія Параджанова (1924-1990) ми представляємо невелику добірку робіт режисера та художника, музиканта та автора – тепер зосередившись на двох його останніх роботах і трьох короткометражних фільмах, котрі рідко можна побачити. Параджанов, що народився й виріс у Тбілісі у вірменській родині, є однією з найбільш вражаючих постатей у кіно ХХ століття. Спочатку він вчився вокалу та хореографії в рідному місті, потім у московській вищій кіношколі ВДІК, а за радянських часів працював в Україні, Грузії, Вірменії та Азербайджані. Його фільми просякнуті культурою, традиціями, фольклором і міфами цих країн і вражають своєю унікальною виразністю, неповторною оригінальністю, складною композицією зображень і радикально вільною кінематографічною формою. Параджанов, що його з середини 60-х років відзначали на міжнародному рівні як видатного кінорежисера, за його мистецьку сміливість та культурне багатоголосся його фільмів, в Радянському Союзі зіткнувся з неприйняттям. За цензурними втручаннями почалися фіктивні судові справи, ув’язнення та заборони на роботу. Параджанов помер у 1990 році, за два роки після завершення свого останнього фільму та своєї першої і останньої поїздки за кордон з ретроспективами в Роттердамі, Мюнхені та Парижі.

              “Київські фрески”1 (УРСР, 1966 | 20 і 28 січня) Фрагменти художнього фільму про Другу світову війну, який на стадії зйомок був зупинений державою через “містично-суб’єктивне зображення подій Великої Вітчизняної війни”. Цей вцілілий матеріал було знову відкрито лише через 20 років після заборони фільму.

              “Акоп Овнатанян” (Вірменська РСР січня 1967 | 20 і 28 січня) Руки з коштовними каблучками, найтонше мереживо, дорогоцінними ланцюжками, зосередженими очима й витонченими обличчями: це насамперед представники знаті та церкви, яких художник Акоп Овнатанян (1806–1881) зобразив детально і з високою точністю. У своєму кінематографічному підході до вірменського художника Параджанов акцентує увагу саме на цих майстерно розроблених деталях. В послідовності статичних кадрів постає портрет портретиста.

              “Арабески на тему Піросмані” (Грузинська РСР, 1985 | 20 і 28 січня). Виходячи з образного світу відомого художника Ніко Піросманашвілі (1862–1918), Параджанов витворює та відрефлектовує художній всесвіт високо цінованого ним грузинського художника, його натюрмортів, портретів і жанрових сцен. Фантасмагоричний і сюрреалістичний начерк.

              “Легенда про Сурамську фортецю” (Сергій Параджанов і Додо Абашидзе, Грузинська РСР, 1984 | 20 і 31 січня, вступне слово: Ірина Куртішвілі). Фантастичний образний світ параджанівської екстравагантності відкривається в суворо обрамлених, але чудово оформлених картинах, в яких Параджанов розповідає архаїчну грузинську легенду: щоб відбивати ворожі напади, жителі далекого гірського краю намагаються побудувати фортецю. Згідно з пророцтвом, будівництво може бути успішно завершено, лише якщо молодий воїн дозволить замурувати себе живим. Молодий Зураб зголошується добровільно. Передостанній фільм Параджанова – роздуми про землю, її мешканців та їхні стосунки з людьми при владі – був поставлений у Грузії після 15-річної професійної заборони.

              “Ашик Керіб” (Сергій Параджанов і Додо Абашидзе, Грузинська РСР, 1988 | 21 і 28 січня). Останній фільм Параджанова базований на поемі російського романтика Михайла Лермонтова та розповідає історію мандрівного співака Керіба, закоханого доньку купця. Той спершу відправляє молодого поета в тисячоденну подорож, шукати удачі. Відзнятий неподалік від Баку (Азербайджан) багатомовний, барвистий хоровод зображень, наче з «Арабських ночей», багатий на орнаменти, метафори та символи, у ретельно вибудуваних композиціях, сповнений тепла та (само)іронії.

              Висловлюємо велику подяку Ірині Куртішвілі за її ініціативу та суттєву підтримку у втіленні програми. За підтримки Грузинського національного кіноцентру.

“Arsenal”, Januar 2024.


1             Транскрибовано, на жаль, в російському варіанті: Kievskie Freski.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *