Сб. Лип 20th, 2024

              Нещодавно на платформі sweet.tv стала доступною короткометражна анімаційна стрічка Дмитра Лісенбарта “Непотрібні речі”. Вона має вже досить поважну історію: дебют на Шанхайському МКФ і перемога в українському конкурсі міжнародного фестивалю анімації LINOLEUM (2021 р.), Національна премія кінокритиків “Кіноколо” за найкращий анімаційний фільм 2021 року, найкращий анімаційний фільм кінофестивалю Prague Film Awards 2023 року…

              Менш ніж чвертьгодинна екранізація оповідання Роберта Шеклі “Лавка старовинних чудасій” заново обіграє тему “людина vs робот”, торкаючись питань межі людського. Майбутнє, роботи мають ті самі права, що й люди. В оселі одного з них відбувається трагедія: вбито людину. Господар розповідає слідчим історію їхніх стосунків: людина була не другом його, а… власністю. Через розповідь механічного протагоніста, зовні безпристрасну, розгортається зворушлива історія дружби людини й робота, в ході якої останній теж наблизився до меж людськості… наскільки це можливо, звичайно. Їх навіть звуть однаково: Роб і Роб. Сценаристи Дмитро Лісенбарт, Андрій Рушковський і Валерій Пугашкін з художником-постановником Дмитром Кривоносом дещо інакше розставили акценти порівняно з оповіданням, додавши ліризму; на зміну холоднуватій іронії думаючої машини в першоджерелі, в екранізації приходить людська теплота і смуток — хоча “оптика” в історії лишається та сама: це погляд робота, який живе поруч із людьми, та повністю розуміти їх так і не навчився. Бо це, як розумієте, неможливо для самих людей.

              Хоча фільм створювався кількома роками раніше, в плані актуальності він особливо “вистрілив” саме зараз. Штучний інтелект увірвався в наш життя якщо не несподівано, то якось дуже вже миттєво — тож тема роботів, які витісняють людей із професійної сфери, цілком зрезонувала із сучасністю. До речі, в анімації соціальний момент, порівняно з оповіданням, посилений: тут бідолаху вбивають не грабіжники, а люди, котрі ненавидять роботів через втрату роботи. Що ж, побачимо, що нас чекає за скількись років…

              Цікава й візуалізація історії. Вона стилізована під нуар (чи не дух “Біжучого по лезу” носився над авторами?): майже детективне обрамлення, суворі детективи, урбаністичні пейзажі, кадри дощу, ночі… В анімації стримана, вивірена й водночас достатньо багата кольорова гама, ретельно вибудувана композиція кадрів. Персонажі типові, але й досить індивідуалізовані — особливо цікавий образ Роба-робота, що в ньому потрібно було зберегти баланс між механічністю і людиноподібністю (що переходить у майже-людяність). Трохи філософії, трохи лірики, трохи трагедії, трохи загадки — достатньо, щоб історія “не відпускала” після перегляду і стрічку хотілося передивитися. Що цілком можна рекомендувати. Іноді корисно нагадувати собі: яким би там не було людство — “непотрібними речами” люди не стануть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *